державний ІСТОРИКО-архітектурний заповідник
« назад до переліку

БУДІВНИЦТВО ХОТИНСЬКОЇ ФОРТЕЦІ В СВІТЛІ ДОКУМЕНТІВ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XVIII СТОЛІТТЯ
 

На початку XVIII століття перед Османською імперією постала нагальна потреба захисту північно-західного кордону. З цією метою, з 1713 по 1718 рр. османи навколо Хотинського замку зводять Нову бастіонну фортецю.

 

Однак, бачення зі створення нового форпосту на берегах р. Дністра, в османів, визрівало ймовірно раніше. На таку думку наштовхує віднайдений українським істориком Юрієм Мициком документ, на який особливої уваги дослідники історії Хотинської фортеці не звертали уваги. Документ складений польською мовою. В ньому йдеться про повідомлення (новину) з Волощини. Даний документ був складений в Кам’янці-Подільському 23 червня 1705 року: «До того місця потрібно прикласти великі [зусилля], бо з Волощини є новина, що з самих Бендер … Кілії, п’ятеро пашів мало туди прийти, для фортифікації [укріплення] того місця. При них є і Hernaro відомий інженер, який Белград туркам укріплював. І той інженер з купцем [що з Бендер до Кам’янця приїхав] розмежуава [розкреслив] укріплення згадуваного місця. І це все турки роблять, маючи якусь інформацію [яку собі сильно вбили в голову], що його величність Король поступиться Москві Поділлям і Кам’янцем. І що до тої фортеці (Кам’янця) має скоро приїхати намісник московський. Тоді необхідно під будь-яким приводом послати [людину] до сераскера Бендер і дізнатись речі, що нас цікавлять, а надалі потрібно би, вибити з голови турків (думки про) ту поступку, щодо Кам’янця і Поділля Москві».

 

Як бачимо, з цього повідомлення, йдеться про певне місце, де турки планували будувати фортецю. Варто відзначити, що за умовами Карловицького мирного договору, османам заборонялось тримати військові підрозділи в Хотині та його околицях. На нашу думку, таку польську стурбованість могла спровокувати лише поява значних османських підрозділів поблизу Хотина: «що з самих Бендер … Кілії, п’ятеро пашів мало туди прийти». Крім того, на користь Хотина слугує той факт, що туркам потрібно було сформувати стратегічну лінію фортець по Дністру, і саме Нова бастіонна фортеця у 1718 році довершила цю оборонну лінію, закривши її північну частину.

 

 Декілька слів варто приділити і загадковому у повідомленні інженеру Hernaro, що уфортифіковував османам Белград. Єдиним кандидатом, на цю роль, є венеціанський інженер та архітектор Андреа Корнаро (Andrea Cornaro), який був на службі у австрійців. Після відбиття Белграду у турків (1688 р.), був найнятий ними для його укріплення. Однак досить швидко Белград був відвойований турками і Андреа Корнаро перейшов до них на службу, щоб продовжити свої роботи.

 

Восени 1711 року, після капітуляції російської армії Петра І, на річці Прут, російські шпигуни доповідали царю, про роботи з відновлення стін Хотинського замку, південна стіна якого була зруйнована у 1675-1676 рр. Однак, дане відновлення викликало спротив з боку Речі Посполитої.  В той час, уряд Османської імперії, очевидно, перестав розглядати Річ Посполиту, як суб’єкта міжнародних відносин, у даному регіоні. В 1712 році сераскер Очаківсько-Силістрійського ейялету Абді-паша перебував з військами в Хотині. Ціль даного походу, це підтримка Станіслава Лещинського, як кандидата на трон Речі Посполитої. Однак, ця військова демонстрація сили, швидше за все, мала на меті першочерговим завданням підготовчі роботи з будівництва Нової бастіонної фортеці, навколо  Хотинського замку.

 

Уже в 1713 році султан Ахмед ІІІ повідомляв свого васала кримського хана Каплана Гірая І, проте що в «… зв’язку з відбудовою Хотинської фортеці та виконанням фортифікаційних робіт в наших тамтешніх прикордонних регіонах…» хану необхідно було об’єднатися з турецьким воєначальником Абді-пашою. Мова йшла проте, щоб хан надав військову підтримку турецьким підрозділам, які забезпечували охорону територій та робітників, під час проведення фортифікаційних робіт.

 

У документі «Надання матеріальної та фінансової допомоги для будівництва і реставрації Хотина» 1715 року, йдеться про надання місту Хотину матеріальної та фінансової підтримки. Згідно указу султана Ахмеда ІІІ для будівництва і реставрації Хотина із Стамбула були відряджені архітектори, каменярі (taşçı), ковалі (demirci), водопровідники (su-yolcusu) та інші майстри, відправлені необхідні будівельні матеріали та спорядження, виділені значні кошти для виконання робіт тощо.

 

У двох інших документах 1715-1716 рр., «Реєстраційна книга будівельників, що були відряджені із Стамбула до Хотина» подано додатковий перелік ремісників:теслі (neccar), столяри, муляри (taşkıncі), вантажники, кочегари, гірники (madenci), ножарі, фахівці з будівництва фортечних стін (duvarcı), лазень (hamamcı), тунелей – фортифікаційних ходів, де закладаються порохові міни (lağımcı), випалювачі вапна (kireçyakıcı), бруківельники (kaldırımcı) звальники лісу (bıçkıcı) та інші.

 

В результаті османи збудували семибастіонну фортецю: шість бастіонів самої фортеці та берегове артилерійське укріплення, що мало назву «бастіон Водних воріт», з контр мінними галереями, яка стала найпотужнішим оборонним вузлом Османської імперії на її північно-західному кордоні. З наведених спеціальностей стає зрозуміло, що у фортеці та місті, прокладаються дороги мощенні каменем, протягуються водогони, вздовж яких функціонують чешме (джерела), споруджуються лазні, мечеті та інші мусульманські споруди. Всі ці дані підтверджуються результатами археологічних досліджень. Кам’яні споруди фортеці вочевидь мали білосніжний вигляд, оскільки вапно використовувалось не лише як розчин для будівництва, а й як барвник. Як бачимо османи дбали не лише про фортифікаційні роботи, а й про розбудову, як би сьогодні сказали, громадської інфраструктури. На жаль, зображень чи гравюр вигляду фортеці та міста до 1739 року у науковців не має. Проте збереглися дещо пізніші зображення 1769 року та 1788 років.

 

Але якою ж постала фортеця в період між 1718-1739 рр. Про це нам може розповісти турецький чиновник Ібрагім Хамді-ефенді, відомий османських географ, який 10 років (1718-1728 рр.) служив канцеляристом військового арсеналу в Хотині. За повідомленням цього чиновника фортеця мала четверо воріт: Стамбульські, Тімішоарські, Потайні та Водяні. В самій фортеці розташовувались: артилерійські казарми, житлові будинки Аги – командира яничарів, диван-ефенді, палац дефтердара (казначея) – палац фінансової справи, лазня (для вояків), лазня дефтердара Касима Ефенді, суд, ворота Єнічері-агаси – штаб-квартира Єнічері Аґаси (командира яничарів), палац-паші (як місце роботи), зерносховище, чешме, мектеп – початкова школа, дюканлари – невеликі торгові крамниці, мечеть (джаамі) валіде-султан (Емметулах рабії Гюльнаш Султан – мати турецького султана Ахмеда ІІІ), бібліотека (кютюпхане), мечеть для яничарів, шість-сім яничарських казарм, темниця агалів (гауптвахта), пороховий погріб, житло Ібрагіма Хамді-ефенді. В середині замку: житло джебеджібаші (головного зброяра), житло діздара (коменданта фортеці), казарми джебеджі (зброярів), будинки імама та муедзина (мусульманських священиків), мечеть (перетворена з християнської церкви), бібліотека. Дані споруди були збудовані в проміжку між 1713 та 1728 роками. Частина зазначених споруд була збудована до 1720 року, що було зафіксовано на плані сера де Бонн Леве.

 

 науковий співробітник ДІАЗ "Хотинська фортеця"

 

Денис Позняков