Однією з яскравих, але не дуже корисних, східних традицій, яка широко увійшла в український побут є тютюнопаління. Найбільше до душі ця звичка припала козакам. Важко уявити справжнього козака без люльки. У відомій народній пісні гетьман Сагайдачний навіть жінку проміняв на тютюн та люльку…отаке життя козацьке)))
    Коли ж і звідки починається історія? Паління було відоме ще в давньому Єгипті, пізніше згадується в італійських хроніках. Та варто зазначити, що в ті часи це була частина релігійних ритуалів.
Масове поширення тютюну безпосередньо пов’язане з ім’ям Христофора Колумба, який разом з учасниками відомої експедиції на острові Сан Сальвадор уперше побачив аборигена, «який пив дим». А вже в середині XVI ст. тютюн у великих кількостях потрапляє до Європи та набуває не аби якої популярності.
   Правителі та духовенство в різний час по-різному ставилася до вживання тютюну. Спочатку цій рослині приписували дивовижні цілющі властивості. З часом у різних країнах почалися заборони куріння та доволі жорстокі способи покарання порушників. Так, у 1623 році папа Урбан VII видав розпорядження відлучати від церкви осіб, які вживають тютюн. У 1680 році король Франції Людовик XIV видав наказ, згідно з яким торгівля тютюном дозволялася виключно аптекарям. В Англії у XVI столітті курцям відрубували голови та виставляли їх на площі з люльками в роті. Заборони на тютюнопаління встановлювалися і в країнах сходу: османський султан Мурат IV та перський шах Аббас Великий також видавали відповідні розпорядження.
    Та незважаючи на такі жорсткі заборони, тютюнопаління швидко поширювалося. У XVII ст. заборони знімаються, починається вільна торгівля тютюном, проте держави обкладають цю справу високими податками.
   На Україні тютюнопаління поширюється саме з Османської імперії. На це вказують запозичені з турецької мови слова: так «люлька» - турецькою «lȕle» означає трубка для паління, «тютюн» - «tȕtȕn», турецькими є також слова «бакун», «чубук», «бурун».
Отже, не дивно, що однією з найбільш поширених археологічних знахідок на території Хотинської фортеці є керамічні люльки різних розмірів, кольорів і фасонів. Сьогодні колекція Заповідника налічує більше ніж 700 одиниць.
    І якщо з початку люльки до Хотина привозили з Туреччини, то згодом з’явились і свої умільці. У фонді заповідника зберігається люлька з клеймом де зазначено «Хотинская фабрика».
   У наступних публікаціях будемо більш детально розповідати про нашу колекцію люльок.