державний ІСТОРИКО-архітектурний заповідник
« назад до переліку

КЕРАМІЧНІ ЛЮЛЬКИ: ІНДІАНСЬКА ТРАДИЦІЯ, ЄВРОПЕЙСЬКА МОДА, ОСМАНСЬКЕ ВИРОБНИЦТВО
 

 

Сьогодні продовжимо знайомство з колекцією люльок для паління ДІАЗ «Хотинська фортеця». Досліджуючи тему тютюнопаління та появи керамічних люльок варто почати з розуміння того хто та як вигадав вживати тютюн.
Загальновідомими є факт про те, що в Європу тютюн потрапив з Американського континенту. Відома і участь у цьому моряків з команди Христофора Колумба, адже саме їх вважають першими європейськими курцями. Під час експедиції, на острові Сан Сальвадор, європейців вразив вигляд аборигенів, які випускали з рота дим, після того як втягували його з рулонів скрученого тютюнового листя. Ці рулони іспанці називали „сигаро”. Куріння було невід’ємною частиною релігійних церемоній індіанців. Вони вдихали дим і випускали його через ніздрі до тих пір, поки з ними не починав спілкуватися „Великий Дух”. Ще однією, доволі відомою, традицією індіанців є куріння трубки миру.
Існує й інша версія щодо появи звички палити, за якою ще єгипетські фараони вдихали дим суміші трав. Подібне паління згадується і в давніх італійських хроніках, є відомості і про традицію куріння у слов’янських племен. Проте, до появи тютюну у Європі це було винятково частиною релігійних ритуалів. І лише з інтенсивним поширенням тютюну, у другій половині XVI століття, паління стає масовим.
Неоднозначним було ставлення держави і суспільства до вживання тютюну. Тютюнопаління пройшло шлях від тотальної заборони та жорстких покарань за її порушення, до пошуку лікувальних властивостей і державної монополії на вирощування тютюну.
Щодо способів вживання тютюну, то їх було декілька: тютюн жували, нюхали, з листя крутили сигари і палили. Та найбільшого розповсюдження набуло паління тютюну за допомогою люльок. Люльки виготовляли з різних матеріалів, зокрема з дерева та глини. До нашого часу, через особливості матеріалу, збереглись переважно керамічні зразки. Сьогодні вони не рідкість серед археологічних знахідок.
У другій половині XVI ст. керамічні люльки для паління тютюну з’являється в Англії і Голландії. З Європи вони потрапили на Схід, а до України «припливли» вже з Османської імперії.
Що до європейських люльок, то зазвичай вони були цільними, мали маленьку чашку і довгий тонкий чубук (цибух). Такі люльки мали характерний виступ під чашею, призначений для того, щоб сильно нагріту люльку можна було безпечно спирати об стіл. Єдиним недоліком таких люльок було те, що керамічний довгий чубук легко ламався.
Османські та козацькі глиняні люльки значно відрізнялися, адже мали лише глиняну чашу, а от чубук виготовляли дерев'яний. Часто чубук був значно довшим у порівнянні з європейським, і досягав 1,5 м.
Зазначимо, що люльки були не лише засобом для паління, а й вважалися статусною річчю. Багатії мали майстерно зроблені люльки з багатим орнаментом і позолотою. Чубуки робили з червоного дерева, прикрашали різьбленням, інкрустували дорогоцінним камінням. Проте зустрічаються люльки і дуже простенькі, майже без декору, що може свідчити про їх незаможного власника.
Отож глиняні люльки були супутниками поціновувачів тютюну продовж кількох століть. З особливостями турецьких та козацьких люльок, технологією виготовлення та найкращими зразками з колекції будемо вас знайомити в наших наступних дописах.