З початком ери порохової артилерії облогові метальні машини зникають як засіб штурму укріплень. Починається майже безперервне змагання між артилерійським та фортифікаційним мистецтвом. Замкові укріплення стінно-баштового типу змінюються на фортифікації нового типу – розлогі земляні або кам’яно-земляні укріплення.

    Уже у кінці XVI століття укріплення Хотинського замку остаточно втратили змогу ефективно протистояти облоговим гарматам. Однак геополітичне розташування міста: розміщення його на перехрестя інтересів Речі Посполитої, Оттоманської Порти, а згодом і Російської імперії та монархії Габсбургів, визначило долю його фортифікацій на декілька століть.

    Сьогодні Хотинська фортеця – це цікавий приклад поєднання двох фортифікації: середньовічного замку XV ст.  та бастіонної фортеці XVIII ст. Однак, з еволюції фортифікації міста «випадає» XVII століття. Аналіз писемних, іконографічних джерел дозволяє стверджувати, що між 1621 та 1700 рр. поряд з кам’яним замком існували повноцінні земляні укріплення, які мали стратегічне оборонне значення. Але хто їх збудував та для чого? Всім нам відомо про славнозвісну Хотинську війну 1621 року, коли союзна армія Речі Посполитої у складі: 27-28 тисяч коронного війська, та 45-47 тисяч українських козаків [4, С.37,40], спинила наступ майже 200 тисячної армії турецького султана Османа ІІ [5, С.5]. І тут постає логічне питання: як війську, яке майже у 2,5 рази поступалось османському за чисельністю, вдалося його зупинити? Це була некласична битва в «чистому полі». Інтернаціональне військо Оттоманської Порти протягом вересня-жовтня штурмувало укріплення військ Речі Посполитої, які заздалегідь були побудовані за наказом коронного гетьмана Яна-Кароля Ходкевича. Будівництво тривало весь серпень 1621 року [2, С.233], ці позиції за своєю суттю були повноцінною земляною фортецею. В історичних джерелах збереглось ім’я творця цих укріплень – це нідерландський фортифікатор Вільгельм Аппельман, який був представником голландської школи фортифікації [9, С.104]. Суттєво на процес будівництва укріплень вплинув і ландшафт місцевості під Хотином: тил фортеці прикривав Дністер, з півночі та півдня земляні укріплення опирались на круті яри. Оборона північного флангу укріплень додатково спиралась на замок XV століття. Найбільш уразливою ділянкою була західна частина, оскільки вона не мала значних природних перешкод і являла собою відкриту місцевість. Саме там були збудовані найпотужніші укріплення. Які характеристики могли мати укріплення фортеці? Згідно канонів голландської школи фортифікації висота валів укріплень могла сягати 6-9 метрів, перед ними розміщувались широкі рови, через кожні 220 метрів (дальність ефективності мушкетного пострілу) мали б розміщувались стрілоподібні бастіони для фланкуючого артилерійського вогню. Однак зважаючи на те, що для будівництва подібного типу укріплень потрібно багато часу, можна припустити, що поряд з ними були і дещо простіші фортифікації типу бастей. Це підтверджується також іконографічним матеріалом, зокрема гравюрою Джакомо Лауро 1624 року (рис.1).

   Згідно повідомлень, перед основною лінією укріплень були облаштовані також польові укріплення, які складались з невеликих фортів збудованих з балок обсипаних землею та замаскованих шанців для піхоти та артилерії [9, С 103] (рис.2). Така ешелонована оборона максимально ускладнювала можливості османських військ зі штурму укріплень.

   Як відомо після підписання мирного договору, Хотин був повернутий Молдавському князівству, яке у свою чергу залишалось васалом Османської імперії.

Наступну згадку про, цю земляну фортецю ми знаходимо у записах османського мандрівника Евліє Челебі, який її описав у 1657 році перебуваючи у Хотині. «Ця невелика міцна фортеця знаходиться на березі Турли (Дністра), має двоє воріт, одні з яких виходять до Дністра. В середині неї знаходиться великий монастир, який називається Штефанівським (можливо Челебі так називає Хотинський замок, з його християнською символікою на стінах). Фортеця має 80 башт (явне перебільшення автора). У середині фортеці є лише 60-70 будинків, без садів та виноградників і близько 50 торгових лавок» [6, С.124]. З цього повідомлення ми бачимо, що вали фортеці почали використовуватись, місцевими жителями. Причиною цього стало спалення м. Хотина коронним військом Речі Посполитої напередодні Хотинської війни у 1621 році, задля покращення оглядовості майбутнього поля бою. Після завершення боїв, місцеве населення повернувшись, очевидно почало використовувати колишній табір та земляну фортецю військ Речі Посполитої як місто. Навколо якого постало також передмістя, з будинками вкритих очеретом, як згадував Евлія Челебі. Після початку Великої Турецької війни 1672-1699 рр., Хотин (та його земляна фортеця) став головною тиловою операційною базою військ Османської імперії на півночі, яка забезпечувала комунікації кам’янецького гарнізону турків (Кам’янець був здобутий у 1672 році). Коронний гетьман Речі Посполитої Ян Собеський 10-11 листопада 1673 року, в дводенній битві, з 29 тисячною армією, [3, С.213] взяв штурмом укріплення фортеці, що обороняв 31-тисячний османський корпус очаківського бейлербея Хусейна-паші. [7, С.84]

Битва 1673 року залишила велику кількість зображень: гравюр, мідеритів, офортів. Аналіз зображень, описів перебігу битви дозволяє стверджувати, що основна частина укріплень 1621 року на той момент збереглась. Відомо, що перед битвою турки проводили модернізацію укріплень фортеці. Хусейн паша віддав наказ із північної та південної сторін, вздовж ярів насипати шанці [10, C.27]. Було сильно поглиблено рів та модернізовано вали самих укріплень із західного боку. Згадувалось, що вони насипані були майже «по голландські» або по «шведські» («sypano je ledwie nie po olendersku albo szwedzku») [7, С. 84]. Учасник битви зі сторони Речі Посполитої Філіп Дюпон у свої нотатках згадував, «що вони (турки) уфортифікували четверту сторону табору (західну) від однієї сторони яру до іншої, потужним порослим травою валом, над яким працювали кілька місяців». Отже, турки значно модернізували колишні укріплення військ Речі Посполитої 1621 р., за зразками європейських фортець бастіонного типу. Це яскраво підтверджується іконографічними джерелами (рис. 3-4). Цікавими є свідчення Філіпа Дюпона в яких він подає розміри укріплень: «Хусейн-паша займав ту саму позицію, де перед цим 52 роки тому, тобто у 1621 року, Ходкевич славно протистояв незліченним військам султана Османа ІІ. Укріплений табір Хусейна мав 1500 туазів (2923 м) довжини і 1000 туазів (1949 м.) ширини. Табір опирався на правий берег р. Дністер і був розвернутий фронтом в бік Молдови» [8, С.275] (рис.5). Згідно цих відомостей площа укріплень могла сягати близько 6 км².

   Іконографія Хотинської битви дає підстави стверджувати, що внаслідок штурму військами Речі Посполитої укріплення земляної фортеці сильно постраждали. У стінах були зроблені проломи, через які піхота та кіннота Речі Посполитої увірвалась до середини укріплень.

    Подальша доля цієї фортеці, в писемних джерелах, до кінця не з’ясована. Однак аналізуючи плани Хотина та Нової фортеці XVIII століття, ми бачимо, що османи частину укріплень фортеці використали в якості зовнішньої оборонної лінії (ретраншементу) міста (рис. 6). З 1788 по 1793 рік Хотин ненадовго стає частиною імперії Габсбургів. Австрійцями проводяться роботи з модернізації ретраншементу, що зафіксовано на карті фон Міга (рис. 7). Проте перед своїм відходом з Хотинщини, австрійці частково знищили зовнішні оборонні укріплення міста. Остаточно рештки укріплення XVII століття припинили своє існування після 1812 року, коли вони були зриті російськими інженерами [1, С. 139-141].

Список використаної літератури

1. Некоторые военные заметки о Бессарабии. Сын отечества, часть ХХХII, №ХХХVI, 1816, 134-145.
2. Сас П.М. Хотинська війна 1621 року: Монографія — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. - 520 с.
3. Федорук А. Хотин 1673 р. реконструкція однієї кампанії  періоду польсько-турецьких війн останньої третини XVII ст. // «Хотинщина у Східноєвропейській історії» (до 340 річниці Хотинської битви 1673 року) / Матер. Міжнар. наук-практ. конф. (м.Хотин, 8 листопада 2013 р.). – Хотин: ДІАЗ «Хотинська фортеця», 2013. – 262 с.
4. Хотинська битва 1621 – битва за Центральну Європу / Петро Сас, Генуте Кіркене, Альфредас Бумблаускас. – К.: Балтія-Друк, 2011. – 216 с
5. Хотинська війна 1621 року [Текст] : документи, матеріали, дослідження / Держ. іст.-архіт. заповідник «Хотинська фортеця»; [редкол.: Михайлина Л. П. (голова) та ін.]. - Хотин: Зеленський В. Л., 2011. - 199 с.
6. Челеби Э. Книга путешествия. Крым и сопредельные области: Извлечения из сочинения турецкого путешественника XVII века. ‒ Вып. 1: Земли Молдавии и Украины / Отв. ред. А. С. Тверитинова; Сост.авитель А. Д. Желтяков; Предисл.: А. Д. Желтякова, Л. С. Тверитиновой, В. В. Мавродина. Институт народов Азии. ‒ М., 1961. ‒ 340 с.
7. Damian Orłowski, Chocim 1673, seria: «Historyczne bitwy», Bellona, Warszawa 2007, 2008. Leszek
8. Dupont Filip,Pamiętniki do historyi życia i czynów Jana III Sobieskiego Króla Polskiego, Tom VIII, Warszawa, 1885.
9. Podhorodecki, Chocim 1621, Warszawa 2008.
10. Tadeusz Bernatowicz, Na Kresach Multańskich. Kamieniec Podolski i zamki pogranicza polsko-tureckiego w świetle nieznanych planów, [w:] Studium urbis charisteria Teresiae Zarębska Anno Jubilaei oblata, Warszawa 2003, s. 13-28, 241.

Завідувач музейно-освітнього відділу ДІАЗ "Хотинська фортеця"

Денис Позняков