Хотин із старовинною фортецею, що височить серед скель над плесом Дністра, належить до тих українських міст, які набули значення символів національної слави.

Назва міста, ймовірно, походить від дієслова “хотіти”: це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї.

Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами, дерев'яна фортеця, її незначні рештки виявлені під час археологічних розкопок. Поряд з дерев'яною фортецею й одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території розкопані напівземлянки з печами-кам'янками, які датуються ІХ – Х ст., а на глибині 1,2 -1,4 метра виявлено культурний шар VII – VIII ст. Ці матеріали свідчать про існування Хотина як слов'янського поселення вже у VIII ст. З того часу життя на його території не припинялось.

В Х – ХІ ст. Хотин входив до складу Київської Русі. У розвитку древнього Хотина велику роль відіграла торгівля. Його укріплення охороняли велику переправу на Дністрі та стримували грабіжницькі набіги завойовників. У XII – XIII ст., коли Хотин входив до складу Галицько-Волинської держави, його розвиток був тісно пов'язаний з торговим шляхом, що проходив по Дністру.
У 40-х – 50-х роках ХІІІ ст. на місці укріплень первинної невеликої дерев’яної фортеці східних слов’ян була змурована перша кам’яна фортеця. Вона була невеликою, містилась на мисі стрілки, там, де тепер стоїть північна башта з півночі, а з півдня сягала стін комендантського палацу. Ймовірно ця фортеця мала усього дві башти, Північну та Південну (В’їзну).

"Град на Днестре реце Хотень", як говориться в одному з древніх літописів, неодноразово ставав ареною запеклих битв. Він стояв на стику кордонів кількох держав і мав велике стратегічне й адміністративне значення.

З включенням у другій половині ХІV ст. Нижнього Подністров’я до складу Молдавського князівства Хотин набуває важливої військово-політичної ваги як торговельний і митний пункт на північному кордоні Молдавії. Широке застосування артилерії, яке почалося із середини XV ст., спонукало молдавського господаря Штефана ІІІ чел Маре (Великого) (1457-1504 рр.) активно зміцнювати стратегічну оборонну систему князівства, що складалася з 9 фортець, куди увійшла і Хотинська.

У 60-х – на початку 70-х років XV ст. Хотинський замок капітально перебудовується і розширяється у південному напрямку більш ніж удвічі, до розмірів приблизно 110 х 55 м (зараз – це від Північної до Південно-західної вежі включно). Як захист від гарматного вогню повстали товсті (до 5 м) і високі (до 40 м) мури та башти. Їх прикрасили орнаментом із червоної цегли – рядами зображень «вавілону» (вірогідно, символу зодчої мудрості) та «голгофи» (скелі, де був розп’ятий Христос – однієї з головних християнських святинь). Декоровані у такий спосіб стіни набували додаткової міцності, захищені ще й силою православної віри. Штефан ІІІ, крім видатних військово-політичних якостей, уславився серед сучасників і як людина дуже набожна, яка шанувала предків і збудувала багато монастирів та церков. Хотинській фортеці молдавський господар надавав великого значення як важливому оборонному форпосту на стратегічному напрямку, тому не дивним видається використання християнських елементів в її оздобленні.

Неушкодженою цитадель простояла до кінця XVII ст., переживши буремні роки, коли Хотин не раз опинився у центрі європейських військово-політичних подій і під його мурами ставали таборами польські, козацькі, турецькі загони, а в стінах розміщувалися залоги різних держав.

У вересні 1621 року під Хотином відбулось одне з наймасштабніших воєнних зіткнень у Європі – Хотинська війна. У розгромі армії турецького султана Османа ІІ спільно з польськими і литовськими силами взяло участь військо запорозьких козаків під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Уряд Османської імперії у 1675 р. видав наказ господарю Молдавії щодо знесення замків у Нямці, Сучаві і Хотині. Але виконувався наказ неохоче і не вельми ретельно. У Хотинському замку було зруйновано лише південний мур з двома вежами, більшу частину південно-західної башти, зроблено проломи у західній і північно-західній частинах муру, що унеможливило використання цитаделі для військових потреб.

Замок простояв у непридатному для оборони стані до початку ХVІІІ ст. Але після російських походів у Молдавію 1709 і 1711 рр. Оттоманська Порта вирішує посилити тут турецьку воєнну присутність, задля чого створює свій військово-адміністративний осередок (райю або нахіє) з центром у Хотині.

Одночасно з реконструкцією цитаделі турками велося зведення більш потужних укріплень – Нової фортеці. До 1718 р. Навколо Замку постала нова нерегулярна полігональна фортеця розмірами 250 х 1200 м з 4 укріпленими брамами і 6 артилерійськими бастіонами, забезпеченими земляними амбразурами і туровими мерлонами з вербових прутів. Куртина висотою 9-12 м, оточена з боку поля 24-метровим сухим ескарповим ровом, призначалася для рушнично-артилерійського вогню, а на контрескарпі висотою в 6-8 м проходила простора палісадована прикрита дорога, де могли встановлюватися легкі гармати на маневрових лафетах. На найбільш небезпечних ділянках було закладено 17 підземних мінних галерей.

Хоча фортифікаційний комплекс Нової фортеці був створений за європейським зразком, в оздобленні окремих споруд використовувалися елементи традиційного османського зодчества, а також знаки, пов’язані з військовою символікою. Останніх найбільше на в’їзних брамах – центральній Константинопольській (Бендерській) з півдня, західній Тимішоарській (Ясській), північно-східній Водяній (Подільській) та південно-східній Потайній (Кам’янецькій). У внутрішньому просторі новозбудованої фортеці розмістилися житлові, військові, господарські та культові споруди. Тепер оборонний комплекс міг вмістити багатотисячний гарнізон з провіантом і боєприпасами у мирний час.

Протягом XVIІI ст. фортеця жодного разу не була взята штурмом, хоча тричі капітулювала – у 1739 р., 1769 р. та 1788 р. Турецька влада, яка повернулась у 1793 р., протрималася лише до нової турецько-російської війни 1806 р., вже на початку якої царська армія зайняла Хотинську фортецю і утримувала її до підписання Бухарестського мирного договору 28 травня 1812 р. За його умовами Дністро-Прутське межиріччя, з Хотинщиною включно, увійшло до складу Російської імперії.

Після поразки Росії у Кримській війні (1856 р.) статус Хотинської фортеці як воєнного об’єкту був скасований, вона передається у цивільне відомство. Цитадель, а разом з нею і Нова фортеця поступово приходять у занепад. Руйнація поглиблюється бойовими діями двох світових воєн – на початку липня 1941 р. відступаючі частини Червоної армії підірвали мінарет, від якого залишився лише цоколь зі сходами.

У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: “Гадюка”, “Захар Беркут”, “Балада про доблесного лицаря Айвенго”, “Три мушкитери”, “Чорна стріла”, “Стара фортеця”, “Стріли Робінгуда”, «Ясса».

Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, його глибокі історичні корені в 2000 році, постановою Кабінету Міністрів України було створено Державний історико-архітектурний заповідник “Хотинська фортеця”.