1. Південна (В’їзна) башта Час спорудження – початок ХVІІІ ст. Із внутрішнього боку прямокутна башта (7,73 х 10,35 м) відокремлена від подвір’я 7-метровим ровом, із зовнішнього боку ширина рову – 24 м. Висота від основи башти до низу зубців – 20 метрів. Товщина стін нижнього ярусу 3-4 м. Перекрита чотирисхилим шатровим дахом з ґонтовим покриттям. Вхід початково розміщувався у боковій східній стіні нижнього ярусу, тоді як у західній, південній та східній стінах верхнього ярусу було зроблено по два арочних клинчастих віконця. У ХІХ ст. був пробитий отвір у другому ярусі і облаштований сучасний в’їзд до башти за допомогою дерев’яного моста на кам’яному пілоні.

2. Південно-західна башта Час спорудження – початок ХVІІІ ст. Кругла двоярусна башта відновлена з більш товстими стінами на місці попередньої вежі 60-70 рр. ХV ст., від якої залишилася невелика частина західної стіни з цегляним орнаментом. Висота з боку подвір’я – 14,25 метрів, із зовнішнього боку – 28,5 м, діаметр – 14 м. Завершується зубцями-мерлонами товщиною в 1,6 м (відстань між ними ззовні – 1,2 м, всередині – 0,4-0,9 м), перекрита наметовим ґонтовим дахом. У невеликому приміщенні на нижньому ярусі висотою 9 м, утвореному напівсферичним склепінням і потужними двометровими стінами, розміщувалась кузня.

3. Західна (Комендантська) башта Час спорудження – 60-70 рр. ХV ст. Овальна в плані вежа діаметром 5 м з товщиною стін близько 2 м з території фортечного подвір’я поєднується з Комендантським палацом. До рівня обходів зведена у вигляді кам’яного моноліту, прорізаного кілеподібними бійницями для артилерійського бою. Лише у верхній частині – овальне приміщення бойового ярусу, до якого можна потрапити по кам’яних сходах з бойового майданчика західної стіни. Висота вежі з боку подвір’я – 17 м, зовнішня висота від основи скелі – 62,5 м. Завершується мерлонами і конусоподібним дахом з ґонтовим покриттям. Постраждала наприкінці ХVІІ ст., тоді були втрачені фрагменти орнаментального декору з червоної цегли, відновлені на початку ХVІІІ ст.

4. Північна башта Час спорудження – 60-70 рр. ХV ст. Зведена на місці або на основі більш ранньої (можливо, ще давньоруського часу) окремої вежі-донжона або башти, вписаної в систему мурів. Прямокутна (18 х 19 м), чотириярусна вежа висотою ззовні близько 68 м, з боку подвір’я – 15,75 м. Спочатку башта була триярусна, а в ХІХ ст. з’явився проміжний 4-й ярус. Вхід, піднятий щодо рівня двору, розміщений у південній стіні. Крім нього існував ще один вантажний вхід, через який подавалась зброя та інші габаритні вантажі: в середині ХVІІІ ст. вежа виконувала роль ще й складського приміщення. Нижня частина до рівня підлоги І ярусу являє собою цільний моноліт, внутрішній простір верхньої частини розділений надвоє: у більшому приміщенні влаштовані три бойових яруси з дерев’яним перекриттям по балках і шахтою для підйому вантажів, у меншому (вздовж стіни двору) містяться переходи, кам’яні сходи. Бійниці першого і третього ярусів використовувалися для гарматного бою, другого – для рушничного. Вежа завершена зубцями-мерлонами, які огороджували у давнину бойовий майданчик. З третього ярусу зроблені проходи на оборонні мури.

5. Східна башта Час спорудження – 60-70 рр. ХV ст. Прямокутна вежа (6 х 6 м) від основи до рівня обходів становить цільний моноліт, завершена зубцями, накрита чотирисхилим шатровим дахом з ґонтовим покриттям. Висота ззовні – 55,5 м, висота з боку подвір’я – 17,5 м. Бойовий ярус влаштований на рівні сходової клітки східної стіни, з нього можна потрапити на перекриття при основі зубців-мерлонів. В трьох стінах (крім західної) зроблені бійниці для артилерійського бою.

6. Княжий палац  Час спорудження – 60-70 рр. ХV ст. Зведений приблизно на місці (точніше, над місцем) рову, що обмежував фортецю із півдня у давньоруський час. Прямокутна будівля (17 х 10,5 м) висотою 14,25 м примикає до західної стіни цитаделі біля Комендантської башти. У ХVІІІ ст. турки зробили до неї добудову з півдня (12 х 8 м) висотою 10,25 м, яка зараз оформлена у вигляді відкритої веранди. Палац, зведений з білокам’яних блоків і цегли на кам’яних фундаментах, всередині розділений на дві частини: більшу східну (житлову) і меншу західну (господарську), яка має окремий вхід з півночі. Склепінчасті приміщення підвалів мають два самостійні входи через прибудову на південному фасаді. Яскравою особливістю зовнішнього вигляду будинку є горизонтальна шахова кладка стін, в якій білокам’яні блоки чергуються з червоною і частково темно-вишневою цеглою, що надає споруді урочистої піднесеності. Характерною особливістю палацу є також застосування профільованих різьблених білокам’яних блоків, з яких були виконані портали та обрамування віконних прорізів. Ці автентичні елементи, як і дах, горищне перекриття, втрачені у ХІХ-ХХ ст. В ході ремонтно-реставраційних робіт, які ведуться з 1991 р., в споруді відновлено південний, східний та північний фасади, перекриття даху і сам дах, підлоги, відреставровані білокам’яні профільовані віконні та дверні обрамлення.

7. Приміщення казарм У 60-70-х рр. ХV ст. одночасно із зведенням оборонних стін цитаделі було споруджено двоповерховий житловий корпус, від якого збереглися північне приміщення на першому поверсі об’єму церкви та фрагменти північної частини західного фасаду об’єму казарм. Приміщення часто перебудовувалось: значні зміни, особливо внутрішнє перепланування, відбулися у ХVІІІ та ХІХ ст., при пристосуванні будівлі під артилерійський цейхгауз. Сучасні розміри – 29 х 15 м при товщині східної стіни в 4 м, а західної – 1,5 м. Пам’ятка становить рідкісний тип військово-цивільної архітектури, виконуючи одночасно роль оборонної споруди та житлового приміщення у ХV-ХVІІІ ст.

8. Замкова церква Час спорудження – остання чверть ХV ст., одночасно або одразу після зведення східного оборонного муру, в товщу якого входить апсида церкві з віконцем-бійницею. Власне церква була облаштована на другому поверсі споруди, нижня частина якої примикає до казарми, складаючи з нею єдиний об’єм. Паперть-притвор постала пізніше, під час правління Петра Рареша (1527-1538, 1541-1546 рр.). Турецький мандрівник Евлія Челебі в сер. XVII ст. згадує про неї як про великий, надзвичайно укріплений монастир, подібний до фортеці, називаючи його Штефанівським. Можливо, каплиця відразу передбачалася як княжа, в 1493 р. церкві у фортеці Хотин Штефаном ІІІ було подаровано Тетраєвангеліє. Прямокутний (16 х 8 м) однонавовий, безстовповий одноапсидний храм поєднує в собі романський і готичний стилі. У результаті архітектурного вивчення в існуванні замкової каплиці виділяються три основні будівельні періоди: XV століття, коли зводиться основне приміщення, що примикає до східного оборонного муру, а західна стіна з порталом виступає фронтальною; XVI століття, коли добудовується аркада-притвор; ХVII-ХVIII ст., коли каплицю було переобладнано в мечеть під час перебування у фортеці турецького гарнізону. Під час ремонтно-реставраційних робіт у 80-х рр. ХХ ст. при розбиранні стін мечеті, вбудованих в основний об’єм церкви, була виявлена невелика дерев’яна домовина з рештками дитини до п’яти років. Крім іншого, у домовині містилася плащаниця з італійської тканини кінця ХVI – поч. ХVII ст. з кириличним написом, який повідомляв, що раба Божа Єлизавета Лозинська, дочка стольника Василя Лозинського, померла 1 липня 1612 р. Дівчинка була онучкою тодішнього пиркелаба (коменданта) фортеці Георгія Ізлозяну, донька якого Єлизавета стала дружиною молдавського господаря Єремія Могили. Єлизавета Лозинська була названа, очевидно, на честь своєї знаної тітки, померла з невідомих нам причин ще у дитячому віці та удостоїлась бути похованою в замковій каплиці. Вже з 1809 р. замкова церква як Олександрівська фігурує у формулярах, що зберігаються в архіві Кишинівської Духовної Консисторії, де про неї сказано як про кам’яну, перероблену з турецької мечеті, з ризницею, «начинням і книгами задовільну». У «Клірових відомостях» за 1811 р. вона ж згадується як «Хотинської фортеці церква Олександра Невського кам’яна, перероблена з турецької мечеті», священиком в якій служив о. Костянтин Маньківський. Після збільшення кількості російського військового гарнізону ця невелика каплиця перестала задовольняти його релігійні потреби. У 1830-1832 рр. за межами старої фортеці була збудована нова церква Олександра Невського, а замкова церква і корпус казарми почали використовуватися як військово-господарські приміщення. Після 1856 р. будівля, як і всі інші, приходить у занепад. Реставраційні роботи почалися лише в 1986 р. і тривають досі, а храм освячений на честь Св. Рівноапостольних Константина і Єлени і належить релігійній громаді Української православної церкви.

9. Оборонні мури замку Оборонні мури замку складають основне ядро цитаделі, яке сформувалось у ХV столітті, після реконструкції, проведеної за часів правління молдавського господаря Стефана ІІІ (1457-1504). У 1711 році Хотинська фортеця переходить у безпосереднє підпорядкування султана, тому, разом із будівництвом нової фортеці, будується новий південний мур з південною баштою та барбакан, який став частиною оборонних замкових мурів. У плані цитадель являє собою неправильний овал з мурами, товщина яких приблизно 6 метрів, і п’ятьма вежами, висота мурів сягає 40 метрів. Територія замку, оточена оборонними мурами, розділена на два подвір'я, рівень яких вищий, ніж рівень землі. Всередині розташовані великий південний двір (двір Воїнів) і невеликий північний (Княжий двір). Внутрішній простір розділений Комендантським палацом і церквою. У другій половині ХV століття одночасно із зведенням оборонних стін цитаделі споруджено двоповерховий житловий корпус – казарма. Декілька разів приміщення перебудовувалось, так, значні перебудови, особливо внутрішнє перепланування, відбулись у ХVІІІ та ХІХ ст., при пристосуванні будівлі під артилерійський цейхгауз. Тому датування пам’ятки хронологічно продовжується до ХІХ століття. Пам’ятка становить рідкісний тип військово-цивільної архітектури, виконуючи одночасно роль оборонної споруди та житлового приміщення у ХV-ХVІІІ ст.

10. Замкова криниця Час спорудження – не пізніше ХV ст. Майже кругла шахта криниці глибиною близько 50 м оформлена квадратною (7 х 7 м) ротондою з шатровим ґонтовим дахом і увінчана шпилем. У 1994 р. шахта вичищена від сміття, тоді ж над криницею відтворена ротонда відповідно до креслень середини ХVІІІ ст. Турецький чиновник, який в той час служив секретарем Хотинського арсеналу і залишив нам свої записки, наступним чином згадує про цей колодязь: «Посередині … старої фортеці знаходиться джерело, викопане в скелі; його глибина 300 сажнів, і воно живиться водою з Дністра. Там є талісман, що охороняє фортецю, тому в ній не можуть жити ані скорпіони, ані змії, ані плазуни, навіть кури та голуби. Останніх треба привозити ззовні, а якщо потримати декілька днів всередині, вони дохнуть. Так само гинуть і випадково завезені у фортецю разом з сіном змії, тільки-но торкнуться до землі».

11. Міст №1 біля Південної башти Інформація відсутня

12. Бендерська брама Бендерська брама входить до системи зовнішнього кільця укріплень нової фортеці, створеної турками за допомогою французьких інженерів на початку ХVІІІ століття. На плані 1711 року Бендерська брама позначена як «В’їзна башта». Зображення схематичне і не дає повної уяви про її план. План від 19 серпня 1739 року дає чітке зображення плану Бендерської брами. На генплані 1769 року башта позначена як «Бендерська брама» (від назви міста Бендери в Бессарабії). Під час другої світової війни брама була зруйнована і в такому стані знаходилась до 1985 року. Висота брами – 18,30 м. Після 1985 року брама була відреставрована. Бендерська брама є однією із ключових споруд зовнішнього кільця оборони Хотинської фортеці, яку можна вважати зразком оборонного зодчества ХVІІІ століття.

13. Міст біля Бендерської брами Первісно до південної в’їзної арки Бендерської брами примикав дерев’яний міст, що підіймався, влаштований над ровом. Міст підіймався за рахунок ланцюгів, що входили над аркою, на кінці яких чіплялись противовіси (великі кам’яні кулі), які входили в глибокі шахти. На даний час міст не зберігся. Пізніше на його місці на ширину дороги був викладений з кам’яної кладки проїзд через рів.  Цікавою спорудою також є і міст через потік. Міст через потік з’єднує східну і західну частини території нової фортеці. Перше його зображення представлене на генплані Хотинської фортеці, датованому 1739 роком. Спочатку міст був дерев’яний, в кінці ХVІІІ століття на його місці збудований кам’яний міст на арці, яка ремонтувалась близько 1812 року. Правдоподібно, між 1821 і 1856 роками з’явився останній міст з дерев’яною прольотною будовою, кам’яними опорами. В середині ХVІІ ст. південної в'їзної башти в її сучасному вигляді ще не існувало. ЇЇ датування слід відносити до другої половини ХVІІ ст., а перебудовчі зміни - до ХVІІІ ст., коли французькими інженерами проводилось розширення фортеці. Зведено новий південний мур і нову південну башту, що існує і нині, і, відповідно, певної реконструкції зазнала й сама цитадель. У ХVІІІ столітті башта стала в’їзною. Через рови до неї було перекинуто два дерев'яні мости. На півдні башта відокремлена 24-метровим ровом, Через який перекинуто дерев’яний міст, що спирається на велику кам’яну опору. З внутрішнього боку башта також відокремлена від подвір’я ровом, але меншим – 7 метрів, з дерев’яним мостом. Висота від основи башти до низу зубців – 20 метрів.

14. Башта над потоком (руїни) Башта над потоком в деяких іконографічних матеріалах має назву «Башта, крізь яку тече вода», збудована у ХVІІІ ст. Споруджена у системі оборонного кільця нової фортеці. На плані 1769 року позначена як арка з баштою, накритою шатровим дахом. Об’єкт на цьому плані нагадує розташовану поруч башту Ясської брами. У ХІХ ст. об’єм башти було втрачено.

15. Ясська брама Ясська брама належить до внутрішнього кільця укріплень Хотинської фортеці, зведених на початку ХVІІІ століття. Башта Ясських воріт (існують також інші назви – Ізмаїльська, Яничарська брама) була в'їзною зі сторони м. Ясси. На генплані 1739 року зображено прямокутну в плані башту з проїздом через неї. З зовнішньої сторони перед баштою знаходився рів, через який вів дерев’яний міст. Після 1856 року брама була зруйнована, і в такому стані залишалась до 1981 року. У 1990-х – 2000-х рр. реставрована.

16. Міст біля Ясської брами Інформація відсутня

17. Руська брама (руїни) Руська брама вперше з’явилась на планах Хотинської фортеці після 1811 року. На попередніх планах на її місці показаний суцільний мур оборонних укріплень. Очевидно, ця брама була пробита в західному мурі зовнішніх оборонних укріплень вже після зайняття Хотина російськими військами, а це сталося на початку російсько-турецької війни (1806-1812). 26 листопада 1806 року генерал Міхельсон зайняв Хотинську фортецю, яка стала відтоді осідком військового російського гарнізону. Російські військові вирішили, що однієї Ясської брами не достатньо, тому між двома бастіонами був прокладений новий проїзд. Орієнтовно час будівництва брами – 1807 рік. Після 1812 року, коли Бессарабія була приєднана до Росії, Руська брама втратила своє стратегічне значення. До 1931 року на планах фортеці на місці Руської брами існував проїзд без башти. У 1931 році, під час реставраційних робіт, проведених румунською адміністрацією, спорудили башту з мостом, що підіймається через рів. Після війни споруда була повністю втрачена. На сьогоднішній день на місці Руської брами існує лише вузький прохід з фрагментом кам’яної стіни.

18. Подільська брама Башта Подільської (Дністровської або Водяної брами) входить в систему зовнішнього кільця укріплень XVIII століття. Башта розташована північніше від цитаделі біля потоку і призначалась як в’їзна зі сторони Дністра. Датою побудови Подільської брами можна вважати початок XVIII століття. Після 1856 року подільська брама була зруйнована.

19. Кам’янецька брама Кам’янецька брама, інша назва - «Сортії бастіона І», - одна з найменш досліджених брам зовнішнього кільця укріплень (на відміну від Бендерської та Ясської). Датою будівництва Кам’янецької брами можна вважати початок XVIII століття, коли у 1711 році турки заволоділи Хотином та розпочали будівництво зовнішнього кільця оборони. На протязі ХVІІІ-ХІХ ст. велися роботи по підтриманню системи укріплень у задовільному стані. Та після 1856 року фортеця втратила своє оборонне значення, система укріплень залишилась без нагляду і прийшла у занепад. Зазнала руйнування і Кам’янецька брама. До періоду побудови Нової фортеці відноситься і Мечеть з мінаретом (руїни). Мечеть з мінаретом заввишки близько 3 м розташовувалась на спеціально спланованому майданчику, майже в центрі південної частини Нової фортеці, спорудженої турками в 1711 – 1718 рр. Час будівництва цієї культової споруди дозволяє встановити повідомлення анонімного турецького автора, який у 20-30 роках ХVІІІ століття був службовцем арсеналу Хотинської фортеці. Він писав, що це була «мечеть покійної валіде-султан». Такий титул носила мати правлячого султана, в цьому випадку – Ахмеда ІІІ (1703-1730). Вона була гречанкою за походженням, родом з Ретімо; користувалась повагою серед турецьких мусульман, тому що на її кошти були збудовані мечеті в Скутарі й Галаті, а також засновано фонд для утримання харчевні для бідних у Стамбулі. Померла 22 лютого 1716 року. З огляду на цю дату початок будівництва мечеті в Новій фортеці слід віднести до 1713-1715 років, коли в Хотині на постійній основі розмістились турецькі і татарські (липканські) військові частини, а також ограни влади Хотинської нахійє, або райї – турецької територіально-адміністративної одиниці, остаточно організованої 1715 року. Поряд було влаштовано кладовище, на якому ховали офіцерів, чиновників і членів їхніх сімей. До часів російсько-турецької війни 1768-1774 рр. відноситься схематичний малюнок «Проспект Хотинской крепости от 1769 года», на якому зображено й цю мечеть з мінаретом. Наступні відомості про мечеть відносяться до 1788-1793 рр., коли в Хотинській фортеці розташовувався австрійський гарнізон. У супровідних розповідях до планів, знятих тоді російськими та австрійськими військовими інженерами, відзначалась «міцно змурована мечеть», «мечеть, збудована з тесаного каменю». Її було пристосовано під житло для коменданта, двох плац-офіцерів і гарнізонного священика. Очевидно, перед евакуацією австрійського гарнізону в лютому 1793 року, згідно з наказом, будівлю було навмисне пошкоджено, а саме «…вивернуто всі двері, дверні оклади, вікна, віконні оклади, розібрано печі і виламано підлоги». 15 листопада 1806 року Хотинську фортецю зайняло царське військо. У 1807 році інженер генерал-майор Гартінг зняв «План Хотинской Крепости с ситуациею вокруг оной…», на якому показано й фортечну мечеть. В супровідній розповіді зазначалось: «Главная мечеть, нене занимаемая провиантом». Таким чином, культова споруда почала використовуватись як провіантський склад. Це підтверджується численними знахідками перепаленого зерна злаків, виявленого під час розкопок підвальних приміщень будівлі (2000-і роки). Після 1856 року мечеть з мінаретом почали руйнуватись. На початку ХХ століття, як засвідчують світлини, споруда вже не мала даху, а мінарет втратив шпильчасте завершення. На початку липня 1941 року відступаючі частини Червоної армії висадили в повітря мінарет. Розчищені на сьогодні рештки мечеті з мінаретом уможливлюють скласти уяву про цю культову споруду і дозволяють її реконструювати. Цікавою спорудою також є і міст через потік. Міст через потік з’єднує східну і західну частини території нової фортеці. Перше його зображення представлене на генплані Хотинської фортеці, датованому 1739 роком. На планах 1775-1807 років зображення мосту співпадає з попередніми. В експлікації до плану 1821 року зазначено: «Мост каменный на арке, разделяющий крепость на две части». На кресленнях відбудови мостів, яке відбулось 1812 року, є фасад, план і розріз мосту через потік. Можна стверджувати, що вже між 1807 та 1812 роками, тобто в період російсько-турецької війни, міст перебудували і почали називати Мостом на арці. Після 1855 року ніяких даних про міст через потік не має. Якщо порівняти іконографічний і натуральний матеріали еволюція мосту виглядає так: спочатку міст був дерев’яний, в кінці ХVІІІ століття на його місці збудований кам’яний міст на арці, яка ремонтувалась близько 1812 року. Правдоподібно, між 1821 і 1856 роками з’явився останній міст з дерев’яною прольотною будовою, кам’яними опорами.

20. Бастіон Південно-східний Інформація відсутня

21. Бастіон Південний Інформація відсутня

22. Бастіон Південно-західний Інформація відсутня

23. Бастіон Західний  Інформація відсутня

24. Бастіон Північно-західний Інформація відсутня

25. Бастіон Північно-східний Інформація відсутня

26. Стіни між Подільською брамою та Північно-східним бастіоном Інформація відсутня

27. Стіни між замком та Кам’янецькою брамою  Інформація відсутня

28. Стіни між Кам’янецькою брамою та бастіоном Південно-східним Інформація відсутня

29. Стіни між бастіонами Південно-західним та Північно-західним Інформація відсутня

30. Стіни між бастіонами Північно-західним та Північно-східним Інформація відсутня

31. Церква св. Олександра Невського Церква Святого Олександра Невського – пам’ятка належить до споруд одного з останніх періодів в еволюції споруджень комплексу Хотинської фортеці. Церква зведена в 1830-1835 роках для російського гарнізону за проектом архітектора Штауберга в стилі неокласицизм, що був властивий для архітектури православних культових споруд 1-ї половини ХІХ століття. Після 1856 року церква набуває статусу приходської з передачею їй під приходську школу будівлі колишніх ремісничих майстерень. За часів радянської влади церква була перетворена на конюшню. Лише у 1991 році у церкві був влаштований іконостас. На початку ХХІ століття виконанні зовнішні розписи. Зараз – діючий храм.

32. Гарнізонні майстерні Гарнізонні майстерні гарнізону російської армії було побудовано на місці колишнього двору турецького паші (на фундаментах палацу турецького паші), а потім комендантського дому. Будівництво об’єкта припадає на початок ХІХ століття, хоча деякі дослідники вважають, що за характером розпланувальної системи будівля є характерною для ХVІІІ століття. У 1833-34 роках в будинку були розташовані інженерні майстерні та кузня. З 1851 року тут розмістилась інженерна канцелярія з креслярнею. На початку ХХ століття приміщення колишніх Гарнізонних майстерень використовується під парафіяльну школу церкви в ім’я Святого Олександра Невського. Під час ІІ світової війни споруда зазнала пошкоджень і в зруйнованому стані залишалась до кінця 1970-х років. На початку 1980-х років, в ході ремонтно-реставраційних робіт, влаштовано два додаткових входи для пристосування приміщень під виставкову експозицію.

33. Міст через потік Цікавою спорудою також є і міст через потік. Міст через потік з’єднує східну і західну частини території нової фортеці. Перше його зображення представлене на генплані Хотинської фортеці, датованому 1739 роком. На планах 1775-1807 років зображення мосту співпадає з попередніми. В експлікації до плану 1821 року зазначено: «Мост каменный на арке, разделяющий крепость на две части». На кресленнях відбудови мостів, яке відбулось 1812 року, є фасад, план і розріз мосту через потік. Можна стверджувати, що вже між 1807 та 1812 роками, тобто в період російсько-турецької війни, міст перебудували і почали називати Мостом на арці. Після 1855 року ніяких даних про міст через потік не має. Якщо порівняти іконографічний і натуральний матеріали еволюція мосту виглядає так: спочатку міст був дерев’яний, в кінці ХVІІІ століття на його місці збудований кам’яний міст на арці, яка ремонтувалась близько 1812 року. Правдоподібно, між 1821 і 1856 роками з’явився останній міст з дерев’яною прольотною будовою, кам’яними опорами.

34. Будівля над джерелом біля струмка Інформація відсутня

35. Мечеть з мінаретом (руїни) До періоду побудови Нової фортеці відноситься і Мечеть з мінаретом (руїни). Мечеть з мінаретом заввишки близько 3 м розташовувалась на спеціально спланованому майданчику, майже в центрі південної частини Нової фортеці, спорудженої турками в 1711 – 1718 рр. Час будівництва цієї культової споруди дозволяє встановити повідомлення анонімного турецького автора, який у 20-30 роках ХVІІІ століття був службовцем арсеналу Хотинської фортеці. Він писав, що це була «мечеть покійної валіде-султан». Такий титул носила мати правлячого султана, в цьому випадку – Ахмеда ІІІ (1703-1730). Вона була гречанкою за походженням, родом з Ретімо; користувалась повагою серед турецьких мусульман, тому що на її кошти були збудовані мечеті в Скутарі й Галаті, а також засновано фонд для утримання харчевні для бідних у Стамбулі. Померла 22 лютого 1716 року. З огляду на цю дату початок будівництва мечеті в Новій фортеці слід віднести до 1713-1715 років, коли в Хотині на постійній основі розмістились турецькі і татарські (липканські) військові частини, а також ограни влади Хотинської нахійє, або райї – турецької територіально-адміністративної одиниці, остаточно організованої 1715 року. Поряд було влаштовано кладовище, на якому ховали офіцерів, чиновників і членів їхніх сімей. До часів російсько-турецької війни 1768-1774 рр. відноситься схематичний малюнок «Проспект Хотинской крепости от 1769 года», на якому зображено й цю мечеть з мінаретом. Наступні відомості про мечеть відносяться до 1788-1793 рр., коли в Хотинській фортеці розташовувався австрійський гарнізон. У супровідних розповідях до планів, знятих тоді російськими та австрійськими військовими інженерами, відзначалась «міцно змурована мечеть», «мечеть, збудована з тесаного каменю». Її було пристосовано під житло для коменданта, двох плац-офіцерів і гарнізонного священика. Очевидно, перед евакуацією австрійського гарнізону в лютому 1793 року, згідно з наказом, будівлю було навмисне пошкоджено, а саме «…вивернуто всі двері, дверні оклади, вікна, віконні оклади, розібрано печі і виламано підлоги». 15 листопада 1806 року Хотинську фортецю зайняло царське військо. У 1807 році інженер генерал-майор Гартінг зняв «План Хотинской Крепости с ситуациею вокруг оной…», на якому показано й фортечну мечеть. В супровідній розповіді зазначалось: «Главная мечеть, нене занимаемая провиантом». Таким чином, культова споруда почала використовуватись як провіантський склад. Це підтверджується численними знахідками перепаленого зерна злаків, виявленого під час розкопок підвальних приміщень будівлі (2000-і роки). Після 1856 року мечеть з мінаретом почали руйнуватись. На початку ХХ століття, як засвідчують світлини, споруда вже не мала даху, а мінарет втратив шпильчасте завершення. На початку липня 1941 року відступаючі частини Червоної армії висадили в повітря мінарет. Розчищені на сьогодні рештки мечеті з мінаретом уможливлюють скласти уяву про цю культову споруду і дозволяють її реконструювати.

36. Руїни будівлі біля мосту через потічок Інформація відсутня

37. Руїни, які знаходяться на півдні від Південної башти Інформація відсутня

38. Руїни, які знаходяться на північному заході від джерела Інформація відсутня

39. Руїни, які знаходяться на північ від Бендерською брами Інформація відсутня