державний ІСТОРИКО-архітектурний заповідник
« назад до переліку

АРТИЛЕРІЯ ХОТИНСЬКОЇ ФОРТЕЦІ XV-XVII СТОЛІТЬ
 

   Історики досі не дійшли однозначної думки з приводу коли з’явилися перші украплення Хотинської фортеці. Дослідники припускають що низинне розташування укріплень говорить про те, що перші укріплення тут з’явились задовго до появи вогнепальної зброї і, можливо, камнеметів. Найдавніші дерев’яно-земляні укріплення гіпотетично датують ХІ-ХІІІ століттями. Згідно археологічних досліджень десь у середині ХІІІ ст. дерево замінюють на камінь і з’являються перші кам’яні мури чи то укріплення.

   Потім десь імовірно наприкінці XIV – початку XV ст., коли у Центрально-Східній Європі з’являється вогнепальна зброя, і коли Хотин уже став частиною Молдавського князівства, було проведено реконструкцію мурів і башт, з огляду на появу в регіоні гармат. [8 c.10-11] Найбільш вірогідно, що це було зроблено за Олександра Доброго, адже саме з його правлінням співвідносять появу артилерії в Молдавському князівстві. На той час польський король Владислав ІІ Ягайло шукав підтримки у боротьбі проти Угорського королівства. Молдавський господар Олександр Добрий теж шукав союзників у боротьбі проти Угорщини і тому став васалом Польського короля: з одного боку Владиславом ІІ гарантується непорушність кордонів Молдови і допомога у боротьбі проти Угорського короля, а з іншого у польського короля з’являється союзник у Карпато-Дунайському регіоні. Задля посилення військової могутності, на противагу королю Угорщині, Владислав ІІ посилює військовий потенціал Молдавського князівства. [3 c.175-176]

    1404 року у Львові, за наказом польського короля, налагодили виробництво вогнепальної зброї, що дозволило постачати її у Молдавське князівство. Частково зброю виготовляли в Молдові, а частково завозили з Брашова та інших міст. Уже в 1408 році дві гармати було відправлено в Дорохой і Байю, а чотири у Сучаву. [ 15, с. 135] Щодо постачання гармат у Хотинську фортецю інформації поки не знайдено…

 

   Широке впровадження артилерії у Молдові пов’язане зі Штефаном чел Маре. Готуючись до війни з Османською Імперією Штефан ІІІ укріпив і відремонтував більшість молдавських фортець. [4, с. 15] Тобто Штефан створив передову фортифікаційну систему того часу  для Молдавської держави, яскравим прикладом якої є фортеці в Хотині, Сучаві і Нямці.

    У 60-70-х рр. Хотинський замок капітально перебудовують. Як захист від гарматного вогню постали мури та башт до 5 метрів товщини і до 40-50 метрів висоти. Такі стіни не просто захищали від ворожої артилерії, але й дозволяли розмістити на них власні гармати. Окрім того, більш як удвічі розширили площу Замку у південному напрямку до розмірів приблизно 110 на 55 м. Підняття стін нарешті виправило проблему низького розміщення Замку відносно навколишніх пагорбів. До того ж у Замку збудували потужні підвали в яких зберігали порох, ядра та їжу, внутрішній двір підняли на 8 метрів, а кам’янистий материк укріпили шаром «бетону» до 2-ох метрів товщини, як захист від підкопів. У Замку розмістили два палаци, церкву, казарми та криницю. [8, с. 11]

    Одна з перших згадок про використання артилерійського вогню в Хотинському замку відноситься до останньої чверті XV ст. У другій половині XV ст. Османська Імперія прагнула підкорити Молдавське князівство. Спочатку молдавським господарям вдавалося відкуповуватися щорічною даниною, однак з часом розмір данини все більше і більше зростає. Зрештою 1474 р. Стефан Великий відмовився її виплачувати, що призвело до походу війська Мехмеда ІІ на землі молдавського господаря. Навесні 1476 р. армія султана намагалася оволодіти Хотинською фортецею, однак гарнізон фортеці на чолі з комендантом Влайку, який був рідним дядьком Штефана, відбив атаку турків злагодженим артилерійським вогнем. Ворог вирішив взяти фортецю в облогу, але через нестачу провіанту і фуражу, а також поширення чуми османське військо відступило. [11, с. 58] Нажаль невідомо а ні калібр гармат, якими відстрілювалися оборонці фортеці, а ні їх кількість, а ні походження.

    У статті «Дві бронзові гармати часів Штефана Великого, виявлені в цитаделі Старого Орхея» Георге Постіке пише, що у Молдові, як і в інших європейських країнах, існували різні способи поповнення армії артилерійськими одиницями. Гармати купували в Трансільванії, у майстернях у Брашові, Сібіу тощо. Також були дуже важливими майстерні у Львові, звідки закуповували вогнепальну зброю. Не менш важливим джерелом для комплектування військового арсеналу за часів Штефана Великого було захоплення зброї під час війн з турками (1475, 1476 р.) та поляками (1497 р.), коли було отримано різну вогнепальну зброю, включаючи бомбарди. [17, с. 168]

    Дві бронзові бомбарди, які ймовірно  належать до захоплених Штефаном Великим у поляків у 1497 р., знайшли під час розкопок 1999 року у середньовічній цитаделі Орхей, в заповненні кам’яної будівлі датованої XV - початком XVI століття. Одна бомбарда мала довжину - 62,8 см, калібр - 8,0 см, вагу - 26,60 кг і спеціальне вухо посередині, до якого кріпиться залізне кільце. Друга мала довжину - 62,25 см, вагу - 31,05 кг, всередині гармати знаходилося вапнякове ядро зі слідами оксиду бронзи діаметром 7,5 см. Датують гармати 1460-1480 рр. [17, с. 165-166] Їх можна було легко встановити як на кам’яній стіні цитаделі, так і на укріпленнях навколо. Маючи дальність польоту близько 400-700 м, ці гармати могли утримати ворогів на значній відстані від фортеці та суттєво сприяти обороні міста.

   Перші письмові згадки про використання гармат у Молдові датуються серединою XV століття. у 1454 р. стіна Білої фортеці (Білгород Дністровської) «була озброєна гарматами» старшиною Станцюлом. [17 с.168-169] Розміщення гармат у Білгород-Дністровській фортеці також було вимогою часу і розташування, адже вона контролювала торгівельний шлях і гирло Дністра.

   Хотинська фортеці, так само як і Білгород-Дністровська, Орхейська, чи інші захищала торгівельний шлях, кордон, митницю і переправу через Дністер, тому наявність тут гармат у кінці XV століття не викликає сумнівів. Проте документального підтвердження як вони тут з’явилися, в якій кількості, де розташовувалися - досі не виявлено. Археологам вдалося знайти кам’яні ядра на території як Замку так і Нової фортеці, але датування їх досить широке починаючи з XV і закінчуючи XVII століттями.

     У ХVI столітті Молдавське князівство, а разом з ним і Хотинські землі, надалі залишалися місцем сутичок і конфліктів, однак ситуація дещо змінилася. Тепер на чільне місце у боротьбі за вплив на ці землі виходять Османська імперія та Польська держава, з 1569 - Річ Посполита. Обидві держави надавали підтримку військом та зброєю своїм кандидатам на трон господаря Молдови.

    У 1509 році місто Хотин було спустошено польськими військами великого гетьмана Миколи Каменецького, який напав на Молдову в помсту за попереднє вторгнення Богдана ІІІ на Червону Русь (Галичину). 4 жовтня під час відступу польських військ із Сучави біля Хотинського замку відбувся бій, який закінчився перемогою військ Каменецького, тож молдавський господар змушений був укласти мирний договір. [1, c. 124] Нажаль, чи використовували гарматний вогонь під час цього конфлікту не відомо.

    Польська армія знову з’явилася біля стін Хотинської фортеці в 1538 році. Тоді Сигізмунд Старий вирішив, за погодженням із султаном Сулейманом Пишним, позбавити престолу молдавського господаря Петру Рареша. 17 серпня 1538 р. польське військо, під командуванням гетьмана Яна Тарновського, взяло в облогу фортецю, обстрілювало її з гармат і навіть робило підкопи під її стінами. Гетьман мав намір підірвати фортецю. Господар П. Рареш прийшов на допомогу фортечній залозі, однак вступ турецьких військ на південь Молдови змусив його «… просити ласки і миру» і 30 серпня укласти мирну угоду з Тарновським. Господар відмовився від усіх територіальних претензій до Польщі. Тобто відомо, що ворог обстрілював фортечні стіни, а ось чи відстрілювалась замкова залога невідомо.  [8, с. 12-13.]

    Наступна згадка про артилерію у фортеці датується під 1572 роком. Тоді молдавський князь Богдан IV Лепушняну намагався відновити владу над Молдавським князівством, яке захопив Іон Лютий за підтримки Османської імперії. Ще будучи при владі Богдан  IV дозволив розташувати у Хотинській фортеці польський гарнізон і артилерію на чолі з офіцером Добросоловським. Навесні 1572 року на допомогу Богдану прибув польсько-козацький загін на чолі з гетьманом М. Милецьким, який підійшов до р. Прут. Звідси він відправив свого хорунжого Білавського зі слугами князя Богдана до Хотина по гармати.  Олександр Масан, опираючись на Хроніку Бельского, згадує у своїй статті, що Білавський привіз із собою 12 гармат малого калібру і одну середнього. [9, с. 74]

    Планом гетьмана Милецького було пробитися до Ясс, але це не вдалося, тому польсько-козацькі загони, відбиваючись від турків, відступили до Хотина. Військо стало табором під фортецею, а командування розташувалося всередині. Спроба турків захопити табір виявилась невдалою. Врешті сторони домовились про перемир’я і безпечну переправу польсько-козацьких загонів на Подільський берег Дністра. Однак, через нестачу поромів та коней, які тонули у воді, все затяглось аж на п’ять днів. Цим скористалися молдавські війська, прихильники Іона Лютого, які намагалися підійти до переправи і завадити відступу. Але підхід охороняли за допомогою рушничного і гарматного вогню з фортеці. Цю подію також описано в хроніці Марціна Бельского: «Wiec też iz zamku chocimskiego na nie strzelano, na którym się był zawarł Dobrosołowskі». [18, с. 1219]  

   Пізніше турецько-молдавські загони намагалися захопити Хотинський замок, однак польська залога на чолі з Добросоловським втрималася. Лише після васальної присяги польському уряду Іона Лютого, Добросоловський покинув замок Хотин. [9, с. 74] 

    Є також згадка про використання артилерії в Замку від 1575 року. Тоді татарська орда напала на Поділля, захопивши 55 тисяч людей і величезну кількість худоби. Вони почали переправлятися через Дністер біля Хотина, а гарматний вогонь з Хотинського замку завадив загонам української і польської шляхти відбити полонених і здобич. [6, с.89]

 

    Далі згадки про артилерію в Хотинській фортеці можна знайти читаючи про боротьбу за Молдавський престо Єремії Могили. 1595 року Єремія Могила стає господарем Молдавського князівства, за підтримки коронного канцлера Речі Посполитої Яна Замойського. Однак Замойський змушений був відійти на Поділля, де почалося повстання С. Наливайка. Він залишив на підтримку молдавському господареві кілька загонів рейтарів і козаків, а також розмістив у Хотинській фортеці артилерію під охороною польської залоги. [11, с. 90]

    1600 року Є. Могила зазнав поразки в боротьбі проти Михайла Витязя (Хороброго) і відступив до Хотина. Навздогін йому пішло військо Михайла з гарматами сподіваючись ядрами пробити фортечні мури і, захопивши фортецю Хотинську, завоювати Молдавський престол. Проте, воєвода Єремія добре забезпечив залогу замку служилими, серед яких мав і німців, а також послав по допомогу до поляків. [14 с. 22]  Німці тоді цінувалися як вправні гармаші і піхотинці, тож гарнізон протримався до приходу 30-тисячного польсько-козацького війська.

   Володарювання Єремії Могили було відновлено, але в Хотинському замку залишили польський гарнізон, який вважався на службі у воєводи, однак підпорядковувався польському королю. 1602 року для перевірки стану речей у Хотинській фортеці прибула комісія на чолі з люблінським воєводою М. Собеським, який підтвердив що у замку є достатній запас зброї, куль, пороху, трохи менше живності. [12, с. 42.]

   Наступна згадка про гармати Хотинського замку стосується боротьби за престол Молдавського князівства Олександра Могили при підтримці Речі Посполитої. У творі Жана (Жака) Баре «Узагальнена історія найпам’ятніших речей, що відбулися під час останніх заворушень в Молдавії» згадується, що армія Олександра побоювалася перейти Дністер через Хотинську фортецю  «в якій перебувала сильна молдавська залога з гарматами, щоб охороняти перехід через названу річку…». [7, с. 37]

    Описуючи битву 2 березня 1616 Жан Баре пише: «8 гармат з фортеці, було розташовано на укріпленому заздалегідь місці, вкритому невеличкою дерев’яною загорожею. … Ще кілька гармат в достатній кількості було залишено в самій фортеці для її захисту на випадок облоги.» Доречі, Хотинські гармати у цій битві були заряджені «поєднаними разом ядрами», тобто ядра були скріплені залізним ланцюгом для більшої руйнівної сили. [7, c. 40-41] Такі ланцюгові кніпелі дійсно на суходолі найчастіше використовували для знищення польових укріплень та живої сили супротивника, адже вони були дуже дієвими, незважаючи на те що дальність, на відміну від звичайних ядер, була рази у два менша.

    Стрімкий розвиток артилерії, а саме удосконалення гарматного озброєння, збільшення далекобійності, використання чавунних ядер замість кам’яних (чавунні важчі в 2,5 рази) та поява важких облогових гармат, призвели до того, що фортеці стіно-баштового типу стали застарілі. Вже на початку XVII ст. потужні стіни і вежі Хотинської фортеці не могли протистояти важкій облоговій артилерії.

    Саме тому, перед початком Хотинсьткої війни 1621 р, за наказом коронного гетьмана Речі Посполитої Яна Кароля Ходкевича південніше Замку були зведені земляні укріплення. Будівництво тривало з липня до кінця серпня 1621 року. В той час основні оборонні функції виконували вали, для захисту від ворожих гарматних ядер, і земляні шанці. Були облаштовані артилерійські бастіони та позиції для ведення рушничного вогню. Якуб Собеський зазначав у своєму щоденнику: «Уся його бойова сила полягла в шанцях, з-понад яких він розраховував безпечно обстрілювати супротивника, а також з нерівними силами витримувати його наступи…»

   Найкраще ілюструє укріплення польсько-литовських та козацьких таборів мідерит Джакомо Лауро «Війна Польщі проти Туреччини 1621 року». (Рис. 1)  На ньому гарно зображено не лише оборонні укріплення і позиції військ, а й гармати розташовані на земляних укріпленнях. [5, с. 7] На початок битви у польсько-литовському таборі нараховувалось 28 малих і середніх та 16 великих гармат, а у козаків 20 мідних і 2 залізних, з запасом пороху і куль (тобто ядер). Про калібр гармат судити важко, згадуються конкретно лише гаубиці. Згідно описів Якуба Собеського, в останні дні війни, коли в польсько-козацькому таборі відчувався брак  ядер використовували все залізо, яке могли знайти і зарядити у гармати: «…зарядили гармати різним залізним ломом і стріляли». [11, с. 60]  Тобто тут іде мова про використання картечі. Відомо також, що козацька і польська артилерія була значно вправніша за ворожу.

 

  Сама ж фортеця, участі у війні майже не брала, а використовувалася як арсенал для зберігання пороху і ядер, чи прихисток для поранених. Саме тут помер важко хворий Ян Кароль Ходкевич. Після підписання Хотинського мирного договору,  Хотин був повернутий Молдавському князівству, яке своєю чергою залишилось васалом Османської імперії.

    Втім, після війни, укріплення польсько-козацького табору не були зруйновані. Навіть навпаки, їх почали використовувати місцеві жителі адже саме місто Хотин було спалене перед війною 1621 року.

    Ще одну згадку про використання гармат у Хотинській фортеці знаходимо у статті Олексія Балуха [2, c. 60-68.] «Буковинські землі під час молдавських походів війська запорізького (1650-1653 рр.)» Восени 1650 року Богдан Хмельницький перейшов Дністер намагаючись змусити господаря Молдови Василя Лупул до союзу. Козаки, спільно з татарами, зайняли багато фортець, у тому числі і Хотинську. Наприкінці серпня 1652 р. Тиміш Хмельницький одружився з Розандою Лупул.  Було укладено договір про взаємодопомогу. Однак молдавське боярство відвернулося від свого правителя. Логофет Георгій Штефан організував змову проти свого господаря, тож Василь Лупул був змушений рятуватися втечею до Хотинської фортеці.

   Зайнявши ясський престол, Георгій Штефан відправив загін до Хотина. Тоді Лупулу з оточенням і скарбами змушений був перейти р. Дністер на Подільський бік. Через поспіх на переправі хотинські міщани кинулися грабувати хвіст обозу прихопивши чимало срібла і дорогого вбрання. Зав’язалася перестрілка між людьми господаря Г. Штефана і В. Лупу. Посилаючись на «Літопис землі Молдавії» Мирона Костінаавтор подає наступні рядки: «Хотинчани навіть стріляли «із замку малими гарматими», а також ледь не влучили у самого екс-господаря». [2, с. 64-65]  

    У 1657 році Хотин відвідав османський мандрівник Евліє Челебі. У своїй книзі подорожей він згадує: «Когда мы прибыли туда, молдаване из крепости поспешили навстречу паше. Из крепости был произведен салют из сорока-пятидесяти небольших пушек. Армия расположилась под крепостью на берегу реки Днестра…». У даному випадку фортечні гармати використали як салют, тобто для привітання паші. [19]  

     Наступна битва на землях Хотинщини відбулася 1673 року. У ній брали участь війська Османської імперії та Речі Посполитої. Попереднього 1672 року турецько-татарські війська захопили Кам’янець -Подільську фортецю, і, згідно мирного договору, Річ Посполита втратила Подільське, Брацлавське а також Київське воєводства. Це була ганьба, тож наступного року Ян Собеський вирішив відвоювати землі. Навесні 1673 року сейм  оголосив збір військ.

   Туреччина теж готувалась до війни. За пересуванням і розташуванням військ Османської імперії пильно слідкувала іноземна розвідка, в тому числі російська. У статті О. Масана «Хотинська битва 1673 року як зразок взаємодії польсько-литовсько-українського війська в розгромі османського угрупування» є згадка про повідомлення які отримував князь Юрій Трубецькой від переяславського полковника Михайла Райчі який, у свою чергу, мав агента під виглядом купця в Молдавії – Лупула. Згідно донесення Лупула від 17 (27) вересня 1673 року «в Хотіню, в самом замку, туркове владіют, армати поотбирали од волох, і церков православную на мечеть обернули». З донесення зрозуміло що Замок відійшов у безпосереднє підпорядкування турецьким гарнізонам разом з припасами і гарматами які там були. Навіть є донесення про можливість зимівлі турецьких гарнізонів в Замку і підготовку великої кількості припасів в Хотині. [10, c.84] Згідно О. Масана турки загалом мали 120 гармат, включаючи фортечну артилерію і десь до 40 000 війська.

  Війська великого коронного гетьмана Яна Собеського нараховували, згідно Масана, близько 40 000 вояків і 40 гармат. [10, с.85] Після переправи через Дністер польських, а згодом і литовських військ 9 листопада об’єднані війська зайняли позиції турецьких укріплень часів війни 1621 року. А військо Оттоманської Порти для своїх польових укріплень використало рови і вали польського-литовського і козацького таборів 1621 року, значно їх розширивши і поглибивши. Після взяття штурмом турецького табору війська Речі посполитої наблизилися до Замку. Є цікава згадка що 11 листопада поляки змогли захопити турецький оборонний вал разом з артилерією яка на ньому розташовувалась, і розвернувши її відкрили вогонь по втікаючому ворогу.  Тобто турецькими гарматами у самих же турків і стріляли. [13, с.220] Відомо, що наступного дня почався обстріл Хотинського Замку, але залога не чинила організованого супротиву, а вже вранці 13 листопада Хотинський замок здали Собеському. Переможцям дісталося 120 гармат та багато іншого військового майна. Як зазначав Самовидець, у замку Хотинському «велікіє скарби турецкіє узяли гетманове…» [10, с.87] 

 

    Завдяки «Точному плану укріплень замку Хотин на Дністрі» Ромейна де Хооге (Рис. 2) під числом 16 можна чітко побачити «турецький табір на скелях, добре обладнаний ретраншементом» (Camp des Turcs sur des rochers es caprez muni d’un bon retranchement) з гарматами, воїнами і навіть палатками.  [5, с.18]  А «Опис перемоги польсько-литовських військ, під Хотином над турками, що сталась 11 листопада 1673 року» Йогана Бенцгаймера (Рис. 3) показує турецький табір з захистом уже із західного боку, що дозволяє досить чітко уявити розстановку сил в укріпленнях. [5, с.13]

   Після бурхливих подій XVII ст., за дорученням  турецької адміністрації молдавський господар Думитрашку Кантакузіно віддав наказ зруйнувати Хотинську фортецю. [16, с. 35] Як зазначав літописець Іон Нікульче,  мури було: «обсипано порохом для рушниць, внаслідок чого фортеця полетіла у повітря». [11, с. 47] Було підірвано Південно-західну, Південну, Південно-східну вежу, стіни між ними та зроблено проломи у південно-західній стіні. Замок став непридатним для використання. Згідно Карловицького мирного договору 1699 року турки зобов’язувались ніколи не відбудовувати замок, про що також говорить Іон Нікульче в своєму літописі. [16, с. 35-36]  На певний час він фактично перестав слугувати оборонним укріпленням. Все змінилося на початку XVIII століття, коли навколо замку постала Нова фортеця бастіонного типу.

 

Список джерел та літератури

1. Балух О. Буковина у прикордонних стосунках Молдавії та Польщі в 1500-1538 рр. / О. Балух // Питання історії України. - 2011. - Т. 14. - С. 123-127.

2. Балух О. Буковинські землі під час молдавських походів Війська Запорозького (1650-1653 рр.) // Військово-політичний та соціально-економічний розвиток Подністров’я у середні віки та новий час. Матеріали наук.-практ. конф. (м. Хотин 29 вересня 2017 р.). – Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький, 2017. – С.  60-68

3. Балух О. Історія північної частини Буковини у контексті молдавсько-польських військово-політичних відносини за часів Олександра І Доброго (1400-1432 рр.) ст. 176-177

4. Балух О. Молдавія і територія Буковини під час боротьби проти османської експансії (1475 – 1486 рр.) / О. Балух // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – 2010. – Вип. 514-515. – С. 15-17.

5. Буйновська Є., Позняков Д. Іконографічні джерела з історії Хотинської фортеці: гравюри, карти, плани. / Є.В. Буйновська, Д.В. Позняков – Кам’янець-Подільський, 2018. – 104 с.

6. Добржанський О., Макар Ю., Масан О. Хотинщина. Історичний нарис. – Чернівці: Молодий буковинець, 2002. – 464 с.

7. Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників : хрестоматія / Є. М. Луняк – Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2013. – 508 с.

8. Масан О. Етапи будівництва Хотинського замку у світлі нових археологічних джерел / О. Масан, Ю. Мисько // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. – 2009. – Т. 2. – С. 9-20.

9. Масан О. Чи була друга Хотинська війна? // Хотинська війна 1621 року. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої  380-річчю Хотинської війни. – Чернівці: Прут, 2002. – С. 73-80.

10. Масан О. Хотинська битва 1673 року як зразок взаємодії польсько-литовсько-українського війська в розгромі османського угрупування (до 330-річчя події) // Роль націй і народів у формуванні історико-культурної спадщини Хотинщини. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Чернівці: Прут, 2003. – С. 83-90.

11. Михайлина Л., Пивоваров С. Нариси з історії Хотинської фортеці. Факти, легенди, гіпотези. – Хотин, 2011. – 128 с.

12. Скорейко Г. Хотинська фортеця у польсько-молдавських стосунках початку 17 ст. (за матеріалами офіційного листування).  // Хотину – 1000 років. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 1000-літтю Хотина. – Чернівці: Прут, 2000. – С. 40-44.

13. Федорук А. Хотин 1673. Реконструкція однієї кампанії періоду польсько-турецьких військ останньої третини ХVІІ ст. // Хотинщина у Східноєвропейській історії (до 340 річниці Хотинської битви 1673 р.) Матер. міжнар. Наукю-практ. Конф.(М. Хотин, 8 листопада 2013 р.). – Хотин: ДІАЗ «Хотинська фортеця», 2013. – 262с.

14. Мирон Костін. Летопись земли молдавской / Перевод летописи с молдавського Михаила Лупашко. – Кишинеу: Література артистике, 1989. – 194с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.slideshare.net/samardakveaceslav/chronicle-of-moldovan-land

15. Федорук А. В. Aртиллерия в Великой войне 1409-1411 гг. (по письменным источникам и археологическим материалам)./ STRATUM PLUS. АРХЕОЛОГИЯ И КУЛЬТУРНАЯ АНТРОПОЛОГИЯ. – 2014. – 6 – С. 133-147.

16. Штефан Пурич. Средневековый Хотин в описаниях молдовских летописцев.  // Хотину – 1000 років. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 1000-літтю Хотина. – Чернівці: Прут, 2000. – С. 31-39.

17. Gheorghe Postică. Două tunuri de bronz din perioada lui Ştefan cel Mare descoperite în cetatea Orheiului Vechi / Arheologia MoldoveiXXVII 2004. – Bucureşti, 2005. – С. 165-176. https://journals.ub.uni-heidelberg.de/index.php/amold/article/view/31219

18. Kronika Marcina Bielskiego. T. 2  Księga  IV. V.  WYDANIE KAZIMIERZA JÓZEFA TUROWSKIEGO. - SANOK.NAKŁAD I DRUK KAROLA POLLAKA. - 1856. –С. 936-1222.

 

Старший науковий співробітник ДІАЗ "Хотинська фортеця"

 

Альона Іваночко