державний ІСТОРИКО-архітектурний заповідник
« назад до переліку

ТЮРКСЬКИЙ ЕТНОС НА ТЕРЕНАХ ХОТИНЩИНИ
 

 

Наш край Хотинщина унікальна культурним розмаїттям. Впродовж століть на нашій землі окрім корінного етносу – українців, проживали представники багатьох народів: молдавани, євреї, поляки, турки, вірмени тощо. Але для читачів цікаво буде дізнатись, що триста років тому в околицях Хотина жили представники тюркського етносу – липки (литовські татари). Хто вони такі? Звідки прийшли і куди поділись? І що залишили нам у спадок?

В кінці XVII на початку XVIII абсолютна більшість населення Хотинщини – русини (українці). Про це зазначав молдавський хроніст (і водночас хотинський пиркалаб-комендант) Мирон Костін. У XVIII столітті демографічна ситуація дещо змінилась. Хотинщина (Хотинська нахіє) потрапляє під владу турецького султана. Як показав османський перепис 1715-1716 рр. регіон сильно спустів «від вторгнень шведів, московитів та військ київського воєводи Юзефа Потоцького». Населення розбіглось по лісах та горах (до Молдови та Поділля). Але туркам в короткий термін вдалось повернути людей до своїх домівок. Проте, разом з поверненням українського населення, відбулись цікаві процеси: до нашого краю починають переселятись липки. За походженням це були тюркські нащадки воїнів хана Тохтамиша, які після розгрому Золотої Орди, в кінці XIV століття еміром Самарканда Тамерланом, втекли до Великого князівства Литовського. Там вони отримали шляхетство та стали елітною легкою кіннотою. Після об’єднання Польщі та Литви, у Річ Посполиту, липки зберегли свої привілеї. 300 років вини служили у війську Речі Посполитої, формували окремі хоругви, взяли участь у Хотинській битві 1621 року. Проте, починаючи з кінця XVII століття вони мігрують до Османської імперії. Причиною цього стало наростання релігійної нетерпимості, затримка платні за службу. Як турецька залога Хотинського замку липки згадуються у 1690-99 рр. Потік переселенців з липок до Хотина посилився у XVIII столітті і тривав близько 90 років.

У 1718 році османський уряд для стимулювання міграції липок видав указ про надання їм земельних наділів (тимарів), яких одразу було виділено понад 150. У тому ж 1718 році, ми чітко вже знаємо співвідношення мусульманського та християнського населення Хотинщини, за податковими відомостями як 24% до 76%.

Липки компактно селились в Хотинській нахіє, утворювали цілі квартали в містах, заселяли спустошені села, засновували нові. Так біля Хотина вони заснували його передмістя – Румлу (сьогодні північно-західні околиці міста), у сучасній Молдові м.Липкани, с.Ліпнік. У XVIII ст. вони становили більшість жителів таких сіл як Отак / Атаки, Анадоли, Данкофца / Данківці, Рокшчін / Рукшин, Сірофца / Ширівці, Дарабанах, Ворничанах, Кишла Балшієва / Крутеньки (Хотинський район), Карліко / Струмок, Моложина / Молодово Сербічени / Сербичани (Кельменецький, Сокирянський райони), Yedutifa / м.Єдинці, Гремешти / Грімешти, Лобатнешни / Лопатнік, Перерита, Атаки, Медвежа (у Молдові), Шерол (?), Істакані (?), Копожешти (?), Корнелік (?) та інші.

Липки традиційно займались шкіряним промислом, перевезеннями. В поселеннях липок функціонували мечеті. Так з історичних джерел відомо про існування мечеті в Атаках, Ширівцях. У військовому плані липки були легкою стрілецькою кіннотою, яка мала стрімкими ударами та відступами стримувати ворога, а у разі успіху переслідувати його рештки. Високо цінувались як прикордонна сторожа, розвідники, кур’єри та перекладачі, оскільки більшість з них володіла польською мовою. Загалом у 1720-х рр. згадується до 6 тисяч липок у Хотині та його околицях (воїни та їхні сім’ї). У 1736 році воїнів липок, які охороняли підступи до Хотинської фортеці налічувалось 1590 солдатів, у 1745 р.,1624. Цікаві відомості, щодо липок містяться в документі «Утворення відділів військових у Хотині, з солдатів мусульманських Литви, які втекли з Польщі до Хотина». Це свого роду доповідна записка турецькому султану від 2 лютого 1769 року. Йому пропонується створити додатково 20 підрозділів (10 кінних та 10 піших) з липок, що емігрували у 1764-65 роках з Речі Посполитої до Хотинської нахіє. У цей час на території Хотинщини уже несло службу 1500 липок. Загалом султану пропонувалось взяти на службу додатково ще 2000 воїнів. Варто відзначити, що не всі липки були воїнами та отримали наділи за службу. Їхня кількість була значно більшою.

У культурному плані липки були носіями шляхетської культури Речі Посполитої, мали польські, литовські прізвища. Недарма український гетьман Пилип Орлик, який у 1721 році перебуваючи в Хотині згадував, «що між ними почуваюся як вдома». Особливо цікаво чути поєднання тюркських імен та польсько-литовських прізвищ липок. Для прикладу Мустафа-ага Ясінський (ротмістр однієї з хоругвій), Міріам Улан (дружина одного з командирів), Ібрагім Юзефовіч (кур’єр), Ібрагім Барановський. Це прізвище до речі поширено й досі на теренах Хотинщини. Ось інші прізвища хотинських липок: Корсаки, Корицькі, Скірмунти, Улани, Кричинскі, Романовичі, Абрагімовичі, Ахматовичі, Кантеміри.

Куди ж подівся цей етнос? Документально точно встановити долю більшості липок надзвичайно важко. Але є відомості, що під час російсько-турецьких війн вони активно воювали проти російської армії. Не варто очікувати, що після завершення бойових дій вони залишались у своїх селах. Показовим є перепис населення Хотинщини у 1772 році, де поряд з українськими та молдавськими селами є ціла низка сіл, що спустіли повністю. І як виявилось більшість з них співпадають з переліком сіл липок. Останні згадки про липок датуються 1801-1803 рр., коли до Хотина прибули чергові мігранти з території Волині, Білорусі та Литви.

На жаль, доля липок після завоювання Хотинщини у 1806 р. Росією невідома. Але ймовірно, добре поінформовані про долю татар Буджаку (винищенні російськими військами) емігрували з терен Хотинщини до нового російсько-турецького кордону. Але жителям Хотинщини, хто сьогодні носить польські прізвища все ж таки варто поцікавитись своїм родоводом, особливо Ясинським, Барановським, Кантемірам. Можливо хтось і є нащадком тюркських воїнів.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

  1. Брун Ф. Румынскія княжества и Бессарабія около половины XVIII столетія // Записки Бессарабского статистического комитета / [под. ред..А. Егунова] – Кишенев, 1868. Т. 3. С. 278-300.;
  2. Буйновська Є.В., Позняков Д.В. Іконографічні джерела з історії Хотинської фортеці: гравюри, карти, плани – Кам’янець-Подільський: ФОП Буйницький О.А., 2019. – 104 с.;
  3. Грибовский В.В. ЯКУБ РУДЗЕВИЧ НА СЛУЖБЕ КРЫМСКОМУ ХАНСТВУ // Средневековые тюрко-татарские государства. 2017. № 9. С. 65 – 77;
  4. Губоглу М. Турецкий источник 1740 г. о Валахии, Молдавии и Украине // Восточные источники по истории народов юго-восточной и центральной Европы. Том 1. Москва, 1964. С. 131 – 161;
  5. Димитров С. Турецкие документи о состоянии Хотинской округи (нахие) в первуй половине XVIII века // Восточные источники по истории народов юго-восточной и центральной Европы. Том 2. Москва, 1969. С. 140 – 160;
  6. Діярій Гетьмана Пилипа Орлика / Опрацював для друку Ян із Токар Токаржевський-Карашевич. Праці Українського наукового інституту. – Т. XVII. – Варшава, 1936. – 212 с. – (Серія історична. – Кн. 3).;
  7. Позняков Денис. Відомості з історії Хотина першої чверті XVIII століття // Хотинська фортеця у літописах (до 350-річчя від дня народження Самійла Величка) / Матеріали наук.-практ. конф. (м. Хотин 15 жовтня 2020 р.). – Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький, 2020. – С.11-24;
  8. Позняков Денис. Історичні назви об’єктів інфраструктури Хотина та Хотинської фортеці XVIII-XIX століття // Дослідження, охорона та популяризація об’єктів культурної спадщини / Матеріали наук.-практ. конф. (м. Хотин 22 серпня 2018 р.). – Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький, 2018. – С. 113-121.;
  9. Позняков Денис. Османські військові підрозділи на території Хотинської нахіє у XVIII-XIX століттях: структура, чисельність, дислокація, символіка // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових статей. – 2018. – Вип. 27. – С.431-439.;
  10. ABDÜLKADİR ÖZCAN. FÂRİSÂN // Іslâm Ansiklopedisi. Islâm âlemi tarih, cografya, etnografya ve biyografya lûgati. – Режим доступ: https://islamansiklopedisi.org.tr/farisan;
  11. Bıyık, Ömer. «Osmanli-Rus hududunda bir kale XVIII. Yüzyılda Hotın». Tarih İncelemeleri Dergisi XXIX / 2, 2014, 489-513;
  12. Cengiz, Orhonlu. «Lipkalar»,TM, XVI (1971), 57-87;
  13. TOMULEȚ, V. Ținutul Hotin în statisticile austriacă şi rusească de la sfârşitul secolului XVIII–începutul secolului XIX. In: Studia Universitatis Moldaviae. Seria Științe umistice: Istorie. Filosofie. Filologie. Revistă științifică. 2016, nr.10 (100), pp. 64-82;
  14. Uğur, ÜNAL. Władysław, STĘPNIAK. Yoldaki Elci - Osmanli'dan Günümüze Türk-Leh Iliskileri. TC Basbakanlik Devlet Arsivleri Genel Müdürlügü, Istanbul, 2014, 461.

 

Завідувач музейно-освітнього відділу ДІАЗ "Хотинська фортеця"

Денис Позняков