Під час археологічних досліджень 2011 року у південній частині двору Хотинського замку було виявлено 48 свинцевих пломб [1, с. 10]. Ця колекція є найчисельнішою серед подібних артефактів та досі не вивчалася. Дане дослідження дозволить зробити перші спроби систематизації знахідок цієї категорії.

         Метою даного дослідження є аналіз колекції пломб знайдених на території Хотинського замку.

         Вивчення пломб, належать до сфери сфрагістики. Одним із перших українських дослідників, який науково опрацював сфрагістичні пам’ятки, був Митрополит Київський Євгеній (Болховітінов; 1818). На ниві української сфрагістики працювали, також, О. Лазаревський, А. Скальковський, М. Грушевський, К. Болсуновський, І. Крип’якевич, Б. Барвінський, Т. Кибальчич, М. Слабченко, М.І. Петров, Д. Яворницький, В. Гавриленко, О. Маркевич, А. Бабенко та ін. [2]. Та, на відміну від дослідження традиційних, найбільш відомих і поширених зараз, сфрагістичних пам’яток - печаток, свинцеві пломби являються маловивченими.

Всі пломби досліджуваної колекції виготовлені зі свинцю в техніці штампування, більшість з них складаються з двох круглих пластин з’єднаних спеціальною перемичкою з зображеннями та надписами [1, с. 10]. Вони мають простий або складний профіль, гурт гладкий. Відбиток пломбіратора фіксується на обох сторонах пломб. Відбитки, зазвичай, мають опукле зображення, на деяких з нихміститься символіка Російської імперії, вказані номери, зазначені абревіатури та проставлений рік опломбування [1, с. 10].

Пломби датовані в межах 1832-1875 років, що стосується символіки – на деяких з них зображений двоголовий орел[1, с. 32-33]. Серед абревіатур та надписів переважають пломби: «Т.К.К.; СИМБ. К.К. К.РЕ.К; . К.РЕ.КО; СИМБИРСКИЙ ИНТЕНДАНТСКИЙ СКЛАД; СИМБ.ИНТ.СКЛ; МОСКИНТ.СКЛ.ПРИЕМКОМ; С.П.К.; ПБ.И.С.П.К.; К.Р.О.П.Н» тощо.[1, с. 10]. Також, є група пломб на яких зазначені номери (чотири- і п’ятизначні цифри) [1, с. 10].

Беручи до уваги вищезазначене, можна говорити про те, що колекція пломб з території замку має відношення до речового забезпечення російського гарнізону Хотинської фортеці другої половини ХІХ ст. коли вона була у складі Російської імперії. Питаннями інтендантства та речового забезпечення російської армії займався у своїх роботах А.В. Аронович [3]. Пломби ж інтендантських складських приймальних комісій, майже, зовсім не вивчалися, не класифікувалися та не атрибутувалися [4].

Щоб правильно розуміти призначення пломб і проводити аналіз відбитків пломбіратора, звернемося до історії інтендантства. В Росії потреба в окремих органах, які відали лише забезпеченням і постачанням військ усім необхідним, виникла із переходом до регулярної армії. З 1700 року офіційно веде своє літочислення російська речова служба. Після черги відповідних наказів та реорганізацій, до кінця царювання Миколи I (1850-ті роки) в Російській імперії існувало 16 комісаріатських комісій (рис. 1).

       Для забезпечення військ речами, продуктами та боєприпасами територія європейської частини імперії була поділена на спеціальні округи. При цьому артилерійські, інженерні, провіантські та комісаріатські округи мали свої самостійні кордони. Одна військова частина мала звертатися для задоволення своїх потреб у різні місця: «за обмундированием и жалованьем в Комиссариатскую комиссию, за продовольствием – в Провиантскую, за боеприпасами – в арсенал…» [5] і всі ці установи часто могли перебувати у різних місцях.

         Далі слід розглянути конструкцію свинцевих пломб. У різні часи вона могла бути різною. Так, у Європі в ХVI-XVII ст. широко використовувалися текстильні пломби, які складалися з двох свинцевих пластин, з’єднаних перемичкою. На одній пластині знаходився шип, на іншій – отвір. «При запечатывании пломбы перемычка сгибалась, шип прокалывал ткань, проходил в отверстие и расплющивался, фиксируя пломбу на ткани» [6, с. 95] (рис. 2).

Щодо текстильних пломб у Російській імперії то відповідно до «Правил прийому від фабрикантів на армію сукон і каразеї» [5], випущених у червні 1811 року згадуються два види пломб: «К принятым половинкам сукна на обоих концах прикладывать свинцовые штемпеля, из которых на одном должны быть изображены начальными буквами имя Комиссии и год, а на другом мера в указную широту(с округлением до четверти аршина)» [5].

Також, ще слід розглянути сам процес приймання та пломбування тканин. Для їхнього прийому призначалися особливо досвідчені співробітники – бракувальники «…сличавшие отрезы ткани с имеющимися в комиссиях «Высочайше утвержденными» императором образцами четырех цветов: темно-зеленого, черного, белого и серого.» [5].

Кожна комісія дотримувалась свого оформлення штемпеля, який застосовувався для накладання пломб. Хоч, згодом, зовнішній вигляд пломб іноді змінювався, всі вони складалися з двох половинок діаметром близько 25 мм з перемичкою між ними, а легенда здебільшого була розташована на одному боці пломби.

Застосування державного герба Російської імперії зустрічається лише на пломбах «Воронежской,Санкт-Петербургскойи Тамбовской (?) комиссий 1840-ых – 1850-ых гг.» [5].

Пломби з вищезазначеними ознаками існували до початку 1860-х років. Пізніше, за правління Олександра II, було прийнято нову систему військового управління, ініціатором якої був військовий міністр Д.О. Мілютін. В основу його реформи було покладено військово-окружну систему управління. В 1864 році  були ліквідовані Провіантський та Комісаріатський департаменти, а натомість створено Головне інтендантське управління та проведена реформа всієї системи інтендантського забезпечення армії. До 1910 року Головне інтендантське управління складалося з 6-ти відділень кожне з яких відало окремим видом забезпеченням і постачанням військ.

Речовим забезпеченням у Головному інтендантському управлінні займалися I, II та III відділення, у відомстві яких перебували речові склади. Призначення речових складів полягало у прийомі предметів речового забезпечення, зберігання та витрачання їх. Прийому підлягали предмети речового забезпечення, предмети з обмундирувальних майстерень та частин військ, предмети з інших складів, які засвідчувалися прийомними комісіями та окремими приймальниками.

З питання прийому предметів обмундирування та спорядження існували суворі правила, що затверджувались в Головному інтендантському управлінні. Для прийому предметів речового забезпечення утворювалися інтендантські та військові постійні приймальні комісії. Інтендантські приймальні комісії займалися прийомом матеріалів, а також тих речей, які були виготовлені з матеріалів, що не піддалися попередньому дослідженню і тому вимагали визначення якості технічних та хімічних випробувань. Військові приймальні комісії відали прийомом готового обмундирування, взуття, білизни, постільних речей, наметового табору, госпітальних та інших речей. Інтендантські приймальні комісії переважно розташовувалися в пунктах знаходження речових складів.

Окрім постійних приймальних комісій, могли утворюватися, також, і тимчасові комісії. Крім того, для прийому матеріалів та речей безпосередньо на фабриках, заводах та в майстернях з дозволу головного інтенданта зі складу приймальних комісій могли бути відряджені окремі приймачі.

Військові приймальні комісії розглядали готові предмети лише з якості пошиття та розмірів. Але, якщо при зовнішньому огляді речей матеріали, з яких вони були виготовлені, виявлялися явно непридатними для свого призначення, то комісія не приймала речі і повідомляла причину окружному інтенданту. Тоді по розпорядженню окружного інтенданта призначалася погоджувальна комісія. У разі вирішення непорозуміння копія журнальної постанови погоджувальної комісії надавалась до Технічного комітету Головного інтендантського управління. Якщо ж погоджувальна комісія не могла врегулювати розбіжності, то питання через окружного інтенданта для остаточного рішення переносилося до Технічного комітету Головного інтендантського управління.

Прийом матеріалів та речей проводився щодня, виключаючи недільні та дні коли не було прийому. На підставі зовнішнього огляду та в результаті технічних випробувань партія речового забезпечення мала бути віднесена до однієї з чотирьох категорій:

1. Відповідає контрактним умовам та кондиціям та допускається до прийому;
2. Хоча не зовсім відповідає умовам та кондиціям, але придатна без шкоди для скарбниці;
3. Хоч і не цілком відповідає умовам та кондиціям, але придатна для свого призначення і може бути допущена до прийому зі знижкою з контрактної вартості;
4. Партія бракувалася.

Зберігання та витрачання у речових складах підлягали предмети речового забезпечення, визначені для поточного забезпечення військ, і предмети, які перебувають у запасах різного призначення [3].

Беручи до уваги вищевикладене, пломби з колекції Хотинського замку можна поділити на дві окремі хронологічні групи:

• 1-ша група, що має датування в межах 1832-1864 років;
• 2-га група, що має датування в межах 1864-1875 років.

       До першої групи слід віднести пломби першого та другого типу. Абревіатура «Т.К.К.» (рис. 3) на відбитках пломб може належати, як одній, так і декільком комісіям, оскільки на цю літеру в архівах зазначаються Тамбовска, Тіфліська і Тобольска комисії [5]. Цікаво, що саме «…Тамбовская и Симбирская комиссии занимались только заготовкой сукон.» [5]. Тому цю абревіатуру можна читати як «Тамбовская (Тифлисская, Тобольская) комиссариатская комиссия» [5].

         Абревіатури «СИМБ.К.К.» (рис. 4) та «СИМБИР.К.К.» слід читати як «Симбирская Комиссия Комиссариатская», «К.РЕ.К.», КРЕ, «К РЕ КО» (рис. 5) та, можливо, ?..Е.КО? – «Кременчугская Комиссия». До цієї ж групи відносяться і «мірні» пломби (рис. 6) другого типу, що мають датування в межах 1832-1841 років.

    До другої групи з даної колекції можна віднести лише пломби першого типу. Це пломби з надписом «СИМБИРСКІЙ ИНТЕНДАНТСКИЙ СКЛАДЪ» які не потребують ідентифікації та пломби з абревіатурами «СИМБ.ИНТ.СКЛ.ПРИЕМ.КОМ.», «С.П.К.» (Рис. 7), «МОСК.ИНТ.СКЛ.ПРІЕМ.КОМ» (Рис. 8) «ПБ.И.С.П.К.», «КР.В.С.П.К.», які слід читати, як «Симбирский интендантский склад приемная комиссия», «Симбирская приемная комиссия», «Московский интендантский склад приемная комиссия», «Петербургский интендантский склад приемная комиссия» та «Кременчугский вещевой склад приемная комиссия».

    Кожна військова частина мала склад недоторканного запасу та поточного забезпечення, для якого, згідно з заявками командирів, регулярно отримувала,  від інтендантської служби певну кількість річних, мундирних, амуніційних (які не мали терміну придатності) та постільних речей, і вела облік їх витрачання [4].

   Щоб пояснити найбільшу концентрацію знахідок пломб у південно-східному куті Хотинського замку слід звернути увагу на призначення споруд на його території та на склад гарнізону Хотинської фортеці в межах датування колекції пломб.

   Стосовно споруд – відповідно до легенди російського рукописного плану датованого 1834 роком «Планъ Хотинской Крѣпости съ показаніем произведенныхъ работъ въ теченіи прошлаго 1833-го года» [7. С. 92-93]на території замку цифрами 60, 61, 62 позначені «Три 2 этажные Артеллерійскіе цейгхаузы и подъ ними пороховые погреба» [8. С. 37] (Рис. 9).

    На останньому, відомому нам плані, датованим 1855 роком «По Хотинской Крѣпости Генеральный план съ показаніемъ поврежденій произшедшихъ отъ таянія снега и проливныхъ дождей» [7. С. 100-101] цифрами 60, 61, 62 і 69 позначені «Артиллерійскія цейгхаузы подъ первими тремя пороховой погребъ» [9. С. 197] (Рис. 10). Отже, можна говорити про те, що споруди Хотинського замку з 1834 до 1855 року використовувались як цейхгаузи, тобто як військові речові склади для зберігання амуніції та зброї артилерійських підрозділів гарнізону Хотинської фортеці. Цей факт пояснює  концентрацію свинцевих пломб на території замку.

     Щодо питання асортименту речей які могли зберігатися у артилерійських цейхгаузах слід взяти до уваги те, що досліджуванні пломби можна віднести до текстильних, тому в першу чергу, слід звернути увагу на уніформу артилерійських підрозділів, які дислокувались на території фортеці у другій половині ХІХ ст.

      Після підписання у 1812 році Бухарестського миру фортеця Хотин була віднесена до фортець 2-го розряду «…во вновь составленомъ изъ завоеванных крѣпостей Дунайскомъ инженерномъ округѣ» [10. С. 182].

    4 вересня 1826 року «утверджено новое распредѣленіе Гарнизонныхъ Артиллерійскихъ ротъ по округамъ и бригадамъ» [11. С. 114]відповідно до якого по Дунайскому округу «в Хотинѣ» [11. С. 115]було направлено роту № 2, 9-ї бригади (Рис. 11).

6 січня 1837 року «повелѣно принять нумера» [11. С. 120]відповідно до яких рота № 2, 9-ї бригади («в Хотинѣ») [11. С. 120]була перейменована в роту № 1.

8 січня 1845 року «Гарнизонная Артиллерійская № 1-го рота 9-й бригады Дунайського Округа (въ кр. Хотинѣ) съ перечислена въ Западный Округъ, съ переименованіем въ роту № 12-го 7-й бригады»  [11. С. 123] (Рис. 12).

14 квітня 1847 року у складі артилерійських гарнізонів Ліфляндського, Західного та Дунайського округів «повелено сдѣлать слѣдующія измѣненія» [11. С. 124]відповідно до яких в7-ій бригаді  дати наступний номер «роте № 12-го, въ Хотинѣ находящейся, № 14-й» [11. С. 124].

19 липня 1848 року у зв’язку з переведенням «Хотинськаго Артиллерійскаго гарнизона изъ Западного въ Дунайскій Артиллерійскій Округъ, ротѣ его, вмѣсто № 14- й 7-й бригады , повелѣно принять  № 4-й 9-й бригады» [11. С. 125].

10 січня 1849 року «Артиллерійскую Гарнизоннную № 4-го роту, в Хотинѣ находящуюся, вмѣсто усиленнаго состава иметь впредь въ одиннаковомъ составѣ съ…» [11. С. 125]гарнізонними артилерійськими ротами Дунайського округу.

2 листопада 1857 року «Дунайский округ Артиллерии и 9-я Артиллерийская бригада – упразднены» [12] (Рис. 13).

     Предметом розгляду цього дослідження була колекція свинцевих пломб інтендантських складських приймальних комісій з двору Хотинського замку. У ході цієї роботи були висвітлені питання системи інтендантського забезпечення армії Російської імперії та історії дислокування  артилерійських гарнізонних рот в другій половині ХІХ ст., що дозволило відкрити досі невідомі відомості з історії Хотинської фортеці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Пивоваров С., Мисько Ю., Ільків М. Звіт про проведення археологічних досліджень на території Хотинської фортеці у 2011 році. // ДІАЗ «Хотинська фортеця». – Ф.1. – Чернівці, 2011.
2. Гавриленко В.О., Перкун В.П. Сфрагістика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Sfrahistyka (останній перегляд: 16.03.2023).
3. Аранович А.В. Вещевое довольствие русской армии в годы первой мировой войны [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://armflot.ru/ (останній перегляд: 23.03.2023).
4. Мирошниченко А.Н., Назарова В.В. Коллекция пломб интендантских складских приемных комиссий 1864–1914 гг. из Глухова. Сіверщина в історії України, випуск 8, 2015 – С. 244.
5. Основные виды пломб органов вещевого снабжения Российской армии (ХІХ – начало ХХ века) (Часть 1. Кригс-Комиссариат и Комиссариатские комиссии) [Електронний ресурс] Режим доступу: https://plombomaniac.livejournal.com/6687.html (останній перегляд: 14.02.2023).
6. Лебедев, В. П. Западноевропейские свинцовые товарные пломбы с золотоордынских городищ / В. П. Лебедев, В. Б. Клоков // Российская археология. – 2002. – № 1.
7. Буйновська Є., Позняков Д. Іконографічні джерела з історії Хотинської фортеці: гравюри, карти, плани. – Камянець-Подільський: ФОП Буйницький, 2018. – 103 с.
8. По Хотинской крепости. Генеральный планъ съ показанімъ поврежденій произошедшихъ от таянія снега и проливных дождей. Крепость Хотинская Мая 27 дня 1855 года. Ясские ворота. Историческая справка и иконографический матеріал // ДІАЗ «Хотинська фортеця». – Ф.1. – К.: Украинский специальный научно-реставрационный проектный институт «Укрпроекреставрация», 1980. – Т.3. – С. 37.
9. Сандуляк В.О. Історико-архівні плани Хотинської фортеці як іконографічне джерело у відтворенні її пам’яток // 390-річчя Хотинської битви 1621 року. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Чернівці: ЧНУ, 2011. – С. 197.
10. Защук А. Матеріалы для географіи и статистики Россіи, собранные офицерами генерального штаба. Бессарабская область. Часть вторая – С.Пб., 1862. – 263 с.
11. Историческое описаніе одежды и вооруженія Россійскихъ войскъ съ рисунками воставленое по Высочайшему повелѣнію. Часть девятнадцатая. – С.Пб.: «В.С. Балашевъ и К^о», 1902. – С. 114.
12. Приказы Военного Министра № 270 СПб 1808-1917 гг. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://antologifo.narod.ru/pages/list5/histore/istDunAO.htm (останній перегляд: 23.03.2023).

Завідувач науково-дослідного відділу ДІАЗ «Хотинська фортеця»

Віктор САНДУЛЯК

Молодший науковий співробітник ДІАЗ «Хотинська фортеця»

Даяна МЕДВЕЦЬКА