Квитки онлайн
державний ІСТОРИКО-архітектурний заповідник
« назад до переліку

ФРАГМЕНТ НАДГРОБНОГО КАМЕНЮ З МУЗЕЙНОГО ФОНДУ ДІАЗ «ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ».
 

  Унікальною археологічною знахідкою на території Хотинської фортеці є частина кам’яної плити із написами арабськими літерами. Завдяки зробленому науковцями перекладу цього тексту стало відомо, що дана знахідка – це фрагмент надгробного каменю. Однак, де знаходилось поховання, або який вигляд мав надгробок до пошкодження, не відомо. Тому, метою дослідження є спроба з’ясувати як виглядали могили мусульман в Османській імперії, ймовірне місце розташовування знахідки, встановлення хронологічних меж існування таких поховань на території Хотинської фортеці і причини їх зникнення, за допомогою пошуку аналогів кам’яних надгробків часів Османської імперії. Дізнавшись історію цієї знахідки ми отримаємо більше інформації про історію фортеці та міста Хотина XVIII ст.

 

   Під час археологічних досліджень в 2004 році північно-східного підвалу мечеті валіде-султан (Рис. 1, № 4) серед різноманітного археологічного матеріалу цікавою та інформативною знахідкою був фрагмент розбитої на дві частини кам’яної плити з написом виконаним арабською в’яззю [3. С. 247]. Висота обох частин плити – 55 см, верхня (менша частина) – 18 см, а нижня – 36 см. Ширина плити з лицьового боку – 22,5 см, зі зворотного – 15 см., товщина – 14 см (Рис. 2-3). Цікаво, що з лицьового боку, на якому висічено напис, плита ширша завдяки існуючому виступу, який з правого боку складає 7,5 см, а з лівого він відламаний (Рис. 3).

 

 

   Вперше аналіз напису зробленого на плиті подає Ю. Мисько у статті «Храми та мечеті Хотинської фортеці». Згідно перекладу зробленого к.і.н. О. Галенком на ній написано: «Помилуваний і прощений Сертурнаджі … Алі Ага, його душі – Аль-Фатіга.» [4. С. 88].

   Пізніше переклад напису зробив, також Мехмед Тютюнджи – доктор філософії, спеціаліст в галузі середньовічної османської епіграфіки (Центр турецьких та арабських досліджень (Голландія)). На його думку дві частини плити – це права частина поховального напису який перекладається так: 1 лінія – merhum (похований); 2 лінія – serturnaci  (це посада похованого – голова послушників, яких виховували для корпусу яничар) і декілька літер; 3 лінія – ALI Agha ruhiycun (Алі Ага для його душі прочитай); 4 лінія – El Fatiha (Фатіха – тобто молитва, перша сура Корану, це типове завершення староосманских епітафій) (Рис. 4).

 Таким чином, завдяки перекладам вищезазначених науковців, можна віднести даний артефакт до епіграфічних пам’яток і говорити про те, що він належить до епітафій – написів на надгробних плитах.

   Далі спробуємо дослідити, який вигляд мала надгробна плита до її пошкодження? Вітчизняні науковці дотичні до цієї теми лише частково, адже такі знахідки на території України переважно поодинокі, а великі кладовища чи окремі захоронення мусульман майже не збереглися. Опис декількох могильних плит знаходимо у дисертації А. Красножона «Еволюція довгочасної фортифікації та історична топографія міст Північно-Західного Причорномор’я на початку XV – наприкінці XVIII ст.». В ній згадуються надгробні камені з Акерману, Кілії, Ізмаїлу та Бендер. Наприклад, надгробна мармурова плита з Акерманської фортеці з ім’ям імама Халіл-ефенді, має висоту 125 см, ширину – 31 см та завершення у вигляді чалми (головний убір), а також напис який складається з одинадцяти рядків. Різьблення на ній виконане на високому професійному рівні. Почерк насх, мова османська. Головний убір на надгробку відноситься до типу катібі. Такий убір носили освічені люди, які брали участь в роботах з письмовими документами: хронографи, каліграфи, державні чиновники або клірики. Більшість державних діячів носили саме такий головний убір, тому їх кам’яні копії можна знайти майже на всіх кладовищах Туреччини (Рис. 5, А) [5. С. 341-342].

Дві мармурові надгробні стели зберігаються у фондах Ізмаїльського історичного музею. Перша має п’ять рядків з написами та ім’ям похованого –Арападзе Челебі (Рис. 5, Б) [5. С. 382]. Друга збереглась з написом у чотири рядки та датою, але без імені похованого, і розповідає про те, як похованого застрелили у кав’ярні (Рис. 5, В) [5. С. 391].

Ще одна могильна плита була знайдена восени 2022 року біля Ізмаїла. Через зниження рівня води у річці Дунай, стало можливим дістати надгробні плити часів приналежності міста Османській імперії. Про знахідку повідомив історик А. Колобишко. Мармурові надгробки вкриті написами арабською в’яззю, один з яких датований 1163 роком хіджри, тобто 1749-50 роками від Різдва Христового. (Рис. 5, Г) [2].

Відомо також, про могильну плиту з написами та тюрбаном, яка раніше знаходилась у парку біля палацу графа Коритовського (сучасне село Плотичі  Білецької сільської громади на Тернопільщині). Напис на плиті повідомляє:«Він є єдиний, хто є Живий та Вічний. Просимо в бога милості для душі Ель Хаджі Алі Ефенді, хаджі цісарського двору, що помер далеко від Вітчизни, коли був генеральним збирачем податків Бендерів. Року 1182 (1768)». Цей надгробок, та ще один з написами вірменською мовою були втрачені у часи Другої світової війни. Збереглись лише їх фотографії. (Рис. 5, Д) [6].

   Інформацію про комплексні дослідження з даної теми можна знайти у закордонних науковців. Завдяки тому, що на території сучасної Туреччини, та країн, які колись були частиною Османської імперії, збереглась велика кількість надгробків, вони стали основою для класифікації та типологізації даних поховань. Наприклад, до таких досліджень слід віднести працю професора Халіт Кала «Турецькі могили-надгробки» [8]. Досліджуючи поховання османського періоду він робить класифікацію типів могил: земляні, обрамлені, цільномармурові, і т.п. Практично всі вони, згідно автора, мають «свідків» – вертикальні кам’яні плити, які розташовували біля голови та ніг покійного. Плити, які ставили над головою, покійного мали чотири основні частини: «голову» з різноманітними головними уборами; «шию», за допомогою якої «голова» кріпиться до «тулуба» або основи; основа ˗ має текст на лицьовій стороні, яка завжди повернута у сторону Мекки та прикраси у вигляді квітів, зброї, тварин і геометричних символів; та «низ». Підніжні камені не мали головних уборів, лише оздоблення. Надгробні камені які ставили над головою покійного називають «Головні камені» (або надголівні). Вони мають свою окрему класифікацію за формою: прямокутні, квадратні, круглі та багатогранні. Вигляд надгробків залежав також, від статі похованої людини. Чоловічі надгробки мали велике різноманіття головних уборів, які загально можна поділити на чотири види, це могли бути чалма, тюрбан, феска і сека. Жіночі могли мати ошатну «корону» з квітів, або свій головний убір. Форма головного убору була ознакою соціального рівня, могла багато розповісти про покійного. Деякі надгробки мали завершення у вигляді ромбу, арки, або квітів. [8. С. 306-310].

   Ще одна робота «Мистецтво надгробних пам’ятників» про типи і особливості зовнішнього вигляду мусульманських надгробків належить Мехо Чаушевичу (Meho Čaušević), який зробив загальний аналіз османських надгробків досліджуючи збережені поховання у Боснії та Герцоговині [9].  В ній надгробки мусульман називають нішан (nišan) – це фактично вертикальний камінь над могилами мусульман, форма якого, в основному, схожа на людину. Слово має перське походження і означає мета, ціль, позначка, прикраса, надгробок, знак, ознака. Таких нішанів було дуже багато навколо мечеті, і їх можна назвати мусульманським символом так само, як і мінарет. У своїй роботі автор поділяє надгробки на три основні типи: чоловічі, жіночі та дитячі, які, в свою чергу, мають підтипи або різновиди. Мехо Чаушевич також, зазначає, що могильні плити мають такі частини: голова (glava), шия (vrat), площина або основа (stan) та нижня частина (dno nišana). Голова на чоловічій могильній плиті, згідно автора, має дві основні форми: у вигляді тюрбана або фески, які мали свої варіації. За формою голови можна було визначити станову приналежність, освіту, військову ієрархію, певною мірою навіть вік померлого. Шия з’єднувала голову з основною частиною плити. Основа мала форму колони з чотирма плоскими  поверхнями. Бічні та задня сторони зазвичай, заповнені рослинними чи геометричними орнаментами або стилізованими зображеннями, найчастіше зброї. На лицьовій стороні плити вибитий напис «таріх» – турецьке слово, що означає дату, годину, епоху, історію, подію. Таріх на плитах розповідає історію померлого. Інші сторони могли бути прикрашені орнаментами, рослинами, зображенням зброї, побутових предметів і т.п. Низ (dno nišana) плити не прикрашали, адже ця частина вкопувалася в землю. Довжина низу залежала від загальної висоти всієї плити (чим вище плита, тим пропорційно, більший низ), він також є відміткою на яку глибину вкопували плиту в землю [9].

   Ще більше розкрив тему мусульманських надгробних каменів Ніхад Клінчевич у праці «Нішани в Боснії та Герцеговині», зробивши чудову підбірку фотоматеріалів різних типів надгробків (Рис. 6) [10].

Беручи за основу згадані дослідження Халіт Кала, Мехо Чаушевича та Ніхада Клінчевича можна зробити висновок, що переважна більшість поховань і надгробків мали основні атрибути: головний убір (або голову), шию, основу з написом і прикрасами та низ. Серед згаданих вище могильних плит з території України всі мають написи, прямокутну основу, але, через пошкодження, майже у всіх відламані головні убори, місце кріплення до основи та низ.

Надгробна плита з музейного фонду ДІАЗ «Хотинська фортеця» належала чоловіку. Про це зазначено у написі який вдалося перекласти науковцям. Отже, раніше ця плита ймовірно, також мала всі перелічені вище частини. Однак, головний убір і шию було втрачено, так само й нижню частину. Основа теж зазнала пошкоджень: був відламаний виступ з лівого боку з частиною напису та оббита задня поверхня де могли бути додаткові прикраси у вигляді зброї, адже поховання належало голові корпусу яничар.

У коментарі щодо знахідки з території Хотинської фортеці д.і.н. А. Красножон зазначає: «… за стилістикою різьблення надгробна плита належить до другої половини-кінця XVIIIст. Картуш (ліпна чи графічна прикраса у вигляді облямованого завитками щита або сувою із загорнутими краями, на якій роблять написи, емблеми тощо) трохи незвичний для надгробків, він більше типовий для будівельних плит».

Щодо місцезнаходження поховання? Завдяки записам Ібрагіма Хамді Ефенді датованими 1740 роком можна відповісти і на це питання. Описуючи забудову території нової фортеці поблизу Константинопольської брами автор зазначає, що навпроти бані дефтердара Касим-ефенді знаходяться фонтан і мечеть покійної матері султана, а недалеко звідти трибунал (мекеме) і кладовище де спочиває Абді-паша (сераскир молдавський). На цьому ж кладовищі поховані різні дефтердари (чиновники) і головні контролери (мокабе-леджі). Цікавою деталлю є згадка, що навпроти  воріт мечеті знаходиться житло автора. Він у 1136 (1723-24) році втратив там сина і з приводу цього нещастя склав хронограму (віршований напис присвячений певним подіям), яку висік на могильній плиті померлого. Багато благочестивих людей також спочивають на цьому кладовищі. В описі згадується гробниця Абді-паші покрита майстерно зробленим та пишно оздобленим мармуровим саркофагом. Поставлений на ньому візирський тюрбан був позолоченим [7. С. 288].

Завдяки рукописному «Плану головної фортеці Хотин у Молдові здобутої 19 серпня 1739 року» можна ознайомитись із внутрішньою забудовою бастіонної фортеці XVIII ст, в тому числі визначити розташування вищезгаданої мечеті, яку позначено літерою «B» (Рис. 7) [1].

На іншому плані під назвою «План мін під бастіонами, куртинами та воротами навколо укріплень Хотина» 1739 року ця мечеть позначена літерою «M». Згідно записів Ібрагіма Хамді Ефенді, кладовище розташовувалось поряд з мечеттю (Рис. 8) [1]. Зважаючи на місце де знайшли фрагмент надгробного каменю, а також беручи до уваги письмові джерела, можна припустити, що він міг знаходитись на кладовищі яке було розташоване поряд з мечеттю валіде-султан. На сьогодні нам не відомі ні іконографічні джерела, ні фотозображення кладовища описаного турецьким чиновником, тому ми можемо візуалізувати його вигляд опираючись на збережені кладовища османського періоду, наприклад у Стамбулі [Рис. 9].

Спробуємо, також дати відповідь на запитання, що трапилося з похованнями до якого належить знайдений фрагмент надгробного каменю? У вже згаданого Ібрагіма Хамді Ефенді є запис, що при захопленні міста Хотин російськими невірними, вони зірвали свинцевий дах і мощення (кладку) мечеті та тоді ж зі зневагою зруйнували саркофаг Абді-паши. Це трапилось у 1739 році, коли Іліас Колчак-паша здав фортецю російській армії під командуванням фельдмаршала фон Мініха [7. С. 288]. Найімовірніше, що тоді ж було зруйновано й інші поховання, включно з надгробком хотинського сертурнаджі. Однак, Хотинська фортеця належала Османській імперії до початку ХІХ ст., і не виключено, що поховання могло з’явитись вже після 1739 року. Відкритим залишається питання, за яких обставин фрагменти надгробку потрапили в підвал мечеті валіде-султан.

Підбиваючи підсумки можна зазначити, що фрагмент надгробного каменю з музейного фонду ДІАЗ «Хотинська фортеця» датується XVIII ст., має всі риси класичного османського надгробку і репрезентує традиції поховання мусульман за часів Великої Порти на наших територіях. Він є свідченням того, що Хотин на певний час став типовим османським містечком, і багато мусульманських традицій і вірувань залишили тут свій слід. Ймовірно на території Хотинської фортеці були й інші поховання з кам’яними надгробками, але їхнє місце розташування поки не відоме.

Старший науковий співробітник ДІАЗ "Хотинська фортеця"

Альона ІВАНОЧКО

Список використаної літератури:

  1. Буйновська Є.В., Позняков Д.В. Іконографічні джерела з історії
    Хотинської фортеці: гравюри, карти, плани. – Кам’янець-Подільський, 2018. – 104 с.
  2. В Дунаї біля Ізмаїла знайшли надгробні плити часів Османської імперії. 06 вересня 2022 р. 17:10. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://intent.press/news/society/2022/v-dunayi-bilya-izmayila-znajshli-nadgrobni-pliti-chasiv-osmanskoyi-imperiyi/
  3. Мисько Ю . Хотинська мечеть за підсумками археологічних досліджень 2004-2006 рр. / Археологічні студії / Інститут археології НАН України, Буковинський центр археологічних досліджень при Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича. – Київ-Чернівці: ТОВ «Видавництво «Наші книги», 2008. – Вип. 3. – С. 241-251.                                              
  4. Мисько Ю. Храми та мечеті Хотинської фортеці. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: збірник наукових праць / ЧНУ ім. Ю. Федьковича, кафедра етнології, античної та середньовічної історії. – Чернівці – Вижниця: Черемош, 2010. – Т. 2 (30). – С. 79-92.
  5. Красножон А. В. Еволюція довгочасної фортифікації та історична топографія міст північно-західного причорномор’я на початку XV – наприкінці XVIII ст. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Одеса – 2018. – 656 с.
  6. Плотича. Замки та храми України. Режим доступу:  https://castles.com.ua/plotycha.html
  7. Брун Ф. Румынские княжества и Бессарабия около порловины XVIII ст. // Записки Бессарабского статистического комитета. Изд под. ред. члена комитета А.Н. Ягунова. – Т. 3 . – Кишинев, 1868. – С. 278-300.
  8. Halit Çal. Türklerde Mezar – Mezar Taşları. // Aile Yazıları,  8, TC. Aile Ve Sosyal Politikalar Bakanlığı Yayını, Ankara.   Aralik, 2015. С. 295-332. Режим доступу: https://www.academia.edu/19910917/T%C3%9CRKLERDE_MEZAR_MEZAR_TA%C5%9ELARI
  9. Meho Čaušević. UMJETNOST BAŠLUKA. Nadgrobni spomenici nišani na području Bosanske Krajine Zajedništvo stećaka i nišana. Broj 195 (106 - nova serija). Godina XXXI februar/veljača 2006. – [Електронний ресурс]. Режим доступу:  http://www.most.ba/106/072.aspx
  10. Nihad Klinčević.  Nišani u Bosni i Hercegovini - Bosna Hersek'te mezar taşlari - Tumbstones in Bosnia and Herzegovina. Izdavač TDBB, Istanbul 2021. 144 s.