|
Рис.1. Скорца. ДІАЗ "Хотинська фортеця"
|
Килимарство – традиційна та одна з найголовніших галузей народного мистецтва України. Килим завжди був не лише звиклим атрибутом побуту, а й мав сакральне значення. За допомогою орнаментів і візерунків українці зашифровували в килими своє повсякденне життя, вірування та культуру. Етнічна українська територія формувалась на перетині цивілізації Захід-Схід та займає особливий перехідний географічний простір, що позначається на усіх сторонах життєдіяльності народу. Це позначилось на народному мистецтві, яке містить елементи західної так і східної культурних традицій. Така особливість позначилась й у формуванні традиційного українського килима. |
|
|
В українському килимі простежується чітка спорідненість з південними слов’янами і румунами, котрі тісно контактують з Малою Азією. Килими дуже яскраво підтверджують цей культурний зв’язок Західної України з Балканами й Малою Азією. Тут вже доводиться говорити не про запозичення, а саме про той зв’язок культур, при якому виробляються близькі та навіть спільні форми. Буковина знаходиться на стику побутування двох великих традицій килимарства — геометричного килима та рослинного квіткового килима. Тут вони по-своєму перетворюються: з одного боку, Північна Буковина межує з Галичиною, де позиції геометричного килима є дуже стійкими, з іншого — до неї примикає Бессарабія, що є ареалом поширення квіткових килимів. Слід додати, що вони помітно відрізняються від знаменитих рослинних килимів Центральної України, певним еталоном для яких слугують полтавські зразки. Фундаментальною відмінністю при цьому є техніка. Якщо полтавський килим виконується майже гобеленовою технікою — круглянням на вертикальному верстаті, то бессарабська квіткова група здебільшого є похідною рахункових технік ткацтва, що генетично пов’язано із геометричним килимоткацтвом. Рисунок у такому випадку має характерний ступінчатий контур. |
|
|
Такий тип ткання виконується як на горизонтальному ткацькому верстаті, так і на вертикальному. Якщо виріб тяжіє до більшої локальності площин зображення, то вірогідніше виконання на горизонтальному верстаті, що водночас гарантує більшу геометризацію рисунка. Тенденція до пишного оздоблення квіткових килимових виробів, ускладнення їх зображувального ряду, тяжіння до відтворення правдивих природних форм, насичення кольорової гами намічається наприкінці ХІХ ст. і з’являється вона спочатку в Бессарабії, а звідти згодом й на Буковині. На Буковині квітковий мотив із живописним трактуванням поступово витіснив притаманні регіону геометричні композиції й до середини ХХ ст. міцно закріпився в народному килимарстві. При цьому слід зазначити, що, на противагу бессарабським аналогам, він є більш геометризований. |
|
|
Найбільшого розвитку килимарський промисел на Бессарабії набув наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Місцеву килимарську традицію визначили взаємозв’язки із сусідньою етнографічною територією –Буковиною, Поділлям, Молдовою та Румунією. Ці зв’язки відобразились у художній стилістиці килимових виробів даного краю. Найбільшими осередками килимарської справи були Кельменецький, Хотинський райони та село Бабин Кельменецького району (нині Дністровського). Тут майже у кожній хаті жінки та дівчата займалися ткацьким ремеслом. Значно меншого розвитку набуло у селах Комарів, Бурдюг, Грушівці, Дністрівка, Нагоряни, Мошанець, Бернове та інших. За функціональними і художніми ознаками розрізняються три основні типологічні групи бессарабських килимових виробів: килими, пілки (скорци) та убіця (палатарі, килимові доріжки). |
|
|
Килим – ткане вручну на кроснах (горизонтальному ручному ткацькому верстаті простої конструкції) із вовняної пряжі полотно рахунковою (закладною або килимовою) технікою, щося по горизонталі. |
|
|
Рис.2. Скорца. ДІАЗ "Хотинська фортеця"
|
Килим – ткане вручну на кроснах (горизонтальному ручному ткацькому верстаті простої конструкції) із вовняної пряжі полотно рахунковою (закладною або килимовою) технікою, що має гладку (безворсову) поверхню. Величина варіювалася: ширина від 1, 5 до 2,5 м, довжина від 3 до 6м (вага відносно розмірів від 10-30 кг і більше). Пілка (скорци) – ткане вовняне полотно, аналогічно килиму, але значно менших розмірів (ширина від 1 до 2,5 м, довжина від 1,5 до 3м; вага відносно розмірів до 15 кг). Верети-убіця (килимові доріжки) – ткане вовняне полотно дорожкоподібної форми (ширина від 1 до 1,5 м, довжина від 3 до 6м; вага відносно розмірів від 10 кг). |
|
|
Основними матеріалами для виготовлення бесарабських килимів є: Вовна: найпоширеніший матеріал завдяки своїй міцності, гнучкості та теплозберігаючим властивостям. Льон та коноплі: використовуються для зміцнення структури та додання текстурних особливостей. Фарбування вовни здійснювалось за допомогою рослинних барвників, а з кінця ХІХ ст. – фабричними (аніліновими фарбами) в «красільні», яка на той час діяла в селі Бабин. Згодом, коли закрили це підприємство, майстрині їздили до сіл Бузовиця Кельменецького, Чагор Глибоцького районів Чернівеччини чи у місто Бричани (Молдова). Білу вовну фарбували у світлі кольори, сіру – в темні, а чорну – в чорний. У «красільнях» розміщувалося кілька чавунних котлів з різнокольоровим варивом фарби, якими займалися чоловіки (вовняні мітки фарбували в одних котлах, а конопляні – «клочані» – в інших). Мова (флорографія) бессарабських тканих виробів у традиційній культурі має своє сакральне значення: |
|
|
ружа, півонія – символи мудрості, віри, надії та любові; польовий дзвіночок – щире серце та вдячність; виноград – символ життя, роду, родини, родючості; колоски пшениці – символ краси життя, щасливого добробуту, тілесного та духовного багатства; незабудки – символ кохання і вірності; льон – символ дівочої краси, молодості і кохання; волошки – символ святості, чистоти, приязності; парубочої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності; |
|
|
ромашка – символ кохання, ніжності та шлюбної відданості й вірнонарциси – символ доброти і процвітання; лілія – символ дівочих чар, чистоти; рябчики – символ чесноти і християнського смирення; жоржини – символ дружби і спорідненості; калина – символ жіночої краси, дівочої цноти; ця рослина – все духовне життя жінки: її дівочість, краса та любов, заміжжя, радість і горе, родинні почуття; листя з плодами дуба – символ молодого козака, подружнього життя, величі, могутності, довговічності, цілісності і здоров’я. |
|
|
Більшість килимів з орнаментами вазонного типу мають зображення мотиву Дерева Життя або Світового Дерева, яке має глибоке символічне значення і пов’язане з архетиповим образом жінки – родоначальниці, матері-Землі. Воно може вміщувати різну кількість стебел: три, чотири, шість і більше з великими і дрібними квітами. Часто знаменує молоду пару, сім’ю і родину. Кольори на килимових виробах теж мали символічне значення: |
|
|
Жовтий – символ сонця, світла, тепла, життя, радості, щастя, поваги до старості та поважного віку; Зелений – символ весни, рослинного світу, молодості, плодючості, краси і радості; Рожевий – символ достатку; Оранжевий – хліб; Червоний – символ краси, радості, любові, здоров’я, а також вогню, крові, страждань і небезпеки; |
|
|
Синій, блакитний – колір неба, води, символізує вічність; Фіолетовий – мудрість; Коричневий – Матінку-Землю; Білий – колір чистоти, невинності, радості, а також денного світла, ангелів, святих і праведників; Чорний – колір ночі, символізує потойбічний світ, смерть, горе, розруху. |
|
|
Рис.3.
|
Килими служили не лише декоративним елементом, а й виконували практичні функції: Утеплення: Використовувалися для утеплення підлоги, стін, меблів. Оздоблення: Прикрашали інтер'єр, надавали будинку затишку та естетичної привабливості. Перекидання: Могли служити як накидки на столи, лавки, ліжка. Килими відігравали важливу роль у різних обрядах: Весілля: Верети входили до приданого нареченої, символізуючи її майстерність та майбутнє благополуччя родини. Хрестини та інші святкування: Використовувалися як частина святкового декору, символізуючи родинні зв'язки та гармонію. |
|
|
Якість та складність орнаменту килима часто відображали соціальний статус власника. Багатші родини могли дозволити собі килими з дорогими матеріалами та складними орнаментами. Бідніші верстви населеннявикористовували простіші, але також функціональні та красиві килими. На теренах Бессарабії були поширені й геометричні килими, однак квіткові ткані композиції для цього реґіону мають дуже виражений характер, особливо у середині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. У 1945 році на основі осередків килимарства Хотинщини була організована артіль у с.Атаки. Її засновником став Пастух Іван Аристархович. У 1960 році артіль було реорганізовано у фабрику художніх виробів (м. Хотин) з філіями у селах Білівці, Зарожани та Клішківці. Іван Аристархович створив понад 60 ескізів для орнаментальних килимів масового виробництва, зокрема «Кучері», «Зірки», «Клинці», «Тюльпани», «Гачки» тощо. Його вироби експонувались на виставках у Загребі, Монреалі, Лейпцигу. |
|
|
Для хотинських килимів того часу характерний переважно поперечно-смугастий уклад геометричних і геометризовано-рослинних мотивів на спільному тлі. Домінуючими мотивами є укрупнені ромбоподібні та розеткові фігури з деталізованою розробкою зовнішніх і внутрішніх контурів. |
|
|
Рис.4. Килим. ДІАЗ "Хотинська фортеця"
|
Автентичні зразки килимових виробів експонуються та зберігаються в державних експозиціях та фондах Чернівецького обласного художнього музею, Чернівецького обласного краєзнавчого музею, Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту, а також у приватних колекціях, зокрема у заслуженого діяча мистецтв України Миколи Шкрібляка. Зокрема, зразки килимових виробів зберігаються у Державному історико-архітектурному заповіднику «Хотинська фортеця», які були подаровані жителями Хотинщини в рамках акції «Подаруй річ – збережи історію!» (Рис. 1-7) |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
