Як відомо, пічні кахлі використовувались з давна. З часом ця будівельно-керамічна галузь удосконалювалась як технічно, так і естетично. Зазвичай у часи середньовіччя кахлями обкладали печі, що отоплювали замки і палаци. Така грубка була чи не в кожній палацовій кімнаті. Пічні кахлі виступають яскравим проявом декоративно-прикладного мистецтва. Попри свої утилітарні функції – спорудження опалювального пристрою, кахлі слугували важливою складовою декорування житлового приміщення й відображали естетичні вподобання, звичаї, вірування та певні історичні події. Завдяки різнохарактерній орнаментиці піч була не лише джерелом тепла, а й головною окрасою житла зі складною архітектурою, вибудуваною лицевими, кутовими, поясковими, карнизними та увінчуючими кахлями.

   Загалом   же архітектурно-декоративна кераміка, яка представлена, в першу чергу, пічними кахлями, давно стала не лише предметом суто наукових досліджень, а й широко презентується у виставковій роботі. Завдяки новим археологічним розкопкам, джерельна база для вивчення кахлярства регулярно поповнюється. Навіть короткий огляд вибірки кахель представляє свого роду галерею керамічної пластики, яка, з одного боку, відображає творче мислення тогочасних гончарів, а з іншого – виступає яскравим відбитком матеріальної культури регіону.

    Пічні кахлі є важливим елементом  культурної спадщини, та характеризують важливі аспекти суспільного розвитку, від соціально-економічних до художньо-декоративних. Розповсюдження на українських територіях обігрівальних печей, а відповідно й оздоблення їх кахлями у XV ст. пов’язується з посиленням західноєвропейських та польсько-литовських економічних та культурних впливів. З кінця XVI ст. кахлярство на українських теренах розвивається вже на власному ґрунті, поступово набуває національних рис і у XVIII ст. сягає свого найвищого розвитку.

   Різноманітність типів, форм, штампів і технології виготовлення кахлів які зустрічаються під час археологічних досліджень Хотинській фортеці підтверджують наявність та функціонування тут значної кількості опалювальних споруд.  На даний момент знайдено і досліджено залишки кахляної печі першої третини XVIІІ ст.

    Залишки зазначеної печі було зафіксовано у розкопі №2, який у 2014 р. було закладено вздовж західного прясла муру Хотинського замку за 2,1 м. північніше від Південно-західної башти замку XV–XVIII ст.

    Рештки печі зафіксованої у розкопі №2  являють собою плінтус у вигляді цегляної основи та черень на глиняному розчині з кам’яним входом. Крім того у розкопі зафіксовано великий розвал пічних кахлів та фрагмент димаря з керамічної водопровідної труби.

   Кахлі, які було знайдено під час досліджень печі характеризуються формовкою з добре відмученого глиняного тіста з більшим або меншим додаванням піску, достатнім випалом, переважно до дзвінкого стану, кольором від охристого до темно-коричневого

   Найбільш численними й показовими у колекції є  знахідки, що  відносяться до лицьових виповнюючих кахлів коробчастого типу. У  плані вони прямокутної форми,  за винятком декількох фрагментів, поливою не прикрашені. Характеризуються зазначений тип кахлів серійністю і різноманіттям декору.

   Декоровані кахлі XVIІ – XVIII ст. переважно рослинним або рослинно-геометричним орнаментом. Зазначені орнаменти мають в центральній частині площини квітку або хрест, від яких до кутів, а іноді і до бічних стінок відходять листя чи квіти. Тенденція того часу до рівномірного заповнення площини виробу обумовила в орнаменті кахель ряд геометричних схем, в основі яких лежить застосування осьової симетрії.

   Загалом стилізований рослинно-геометричний орнамент, здебільшого побудований симетрично. Відомо, що з ХVI ст. рослинний орнамент інтенсивно розвивався і набув широкого застосування в різних видах мистецтва. Однією з найпоширеніших і типових стала осьова  чотиричленна композиція з означеним центром, побудована на взаємно перпендикулярних перехрещених діагоналях або осях, паралельних сторонам кахлі.

  Широкого розповсюдження в керамічній орнаментиці набув відомий мотив з дзеркально-симетричною структурою – «вазона». У цьому варіанті «вазон» трансформується у «дерево життя», зображення якого пов’язують із образом родовідного дерева. Симетричною структурою вирізнялися й типові для ренесансних кахель мотиви  з рослинних пагонів, завитків.

Ще одним різновидом декорування кахель, стає сітчаста композиція з рельєфними перетинками. До того ж орнамент кахель характеризується більш поглибленими стилізаціями, окремі рослинні мотиви набувають геометричних форм. На них чіткіше прочитуються вісі, хрещаті фігури, з’являються характерні мотиви: серцеподібні, ліроподібні, а також композиція у вигляді чотирьох пар сплетених кілець. Зображення описаних мотивів в значній кількості різноманітних варіацій часто зустрічаються на кахляних плитках ранньомодерного часу.

  Окрему групу кахлів складають карнизні та пояскові кахлі з різноманітною орнаментацією. Вони містять традиційні орнаментальні мотиви, проте їх оздоблення дещо дрібніше. Поширеним варіантом композиції на пояскових кахлях був орнамент з однакових по висоті вертикальних рисок, розеток, овалів тощо, що чергуються і розміщені на однаковій відстані. До характерних завершень належать символічні трипелюсткові мотиви.

   Пишне буяння рослинного орнаменту, декоративна насиченість притаманні карнизним кахлям з рослинним орнаментом першої третини XVIІІ ст. Розкішна гілка з ритмічно укладеними обабіч пагонами, листочками та пуп’янками шириться по всій поверхні кахлі, досить щільно заповнюючи її площину. Тут домінує мотив симетрично розташованих ліан, що вигинаються то серцеподібно, то ліроподібно. Ліани обросли листям, а закінчуються квітами стилізованого тюльпану.

   З останньої третини ХVІІ ст. набули поширення полив’яні безрамчасті кахлі. Зразки названих кахель також знайдені на території Хотинської фортеці. Прикладом можуть бути деякі бокові кахлі із рослинним та лицева із симетричним рослинно-орнітоморфним орнаментом, на які нанесена зелена полива. У центральній частині кахлі використаний мотив «дерева життя». Посередині зображений паросток, обабіч – симетричні вигнуті рослинні пагони із закрученим листям, на яких сидять птахи. Композиція характеризується єдністю симетричної схеми.

   На завершення огляду колекції кахлів, отриманої під час дослідження Хотинської фортеці, варто зауважити, що вироби хоча і відзначаються своєрідністю на фоні подібних старожитностей регіону, але вкладаються в загальні тенденції розвитку кахлярства на території України XVII – XVIII ст. Відзначимо, що розглянута колекція археологічної кахлі репрезентує всі основні декоративні різновиди, притаманні для української пічної кераміки XV–XVIII ст.

 учений секретар ДІАЗ "Хотинська фортеця"

Тетяна Нємічева